Знову чую як хтось постукав у двері. Не подзвонив у дзвінок, а саме постукав тихенько. Повільно встаю з дивану і намагаюсь зобразити посмішку на вимореному обличчі. я точно знаю хто це і я не рада їй. Але іду відчиняю і з самого порогу отримую купу компліментів і нарешті чергове прохання про допомогу, але цього разу не все так просто. Цього разу я маю взаємне прохання до неї.
Я швея. Без зайвої скромності скажу, що я хороший спеціаліст. Шию з десяти років і маю до цієї справи неабиякий хист. Спочатку працювала у звичайній майстерні, потім мене запросили у дороге ательє. Тепер я вже ні на кого не працюю. обшиваю кількох клієнток і їхні родини. Роботи вистачає, та й зарплатня у мене прекрасна. Не жаліюсь.
Моя сусідка, Ніна якось зайшла саме тоді, як я закінчувала сукню для клієнтки. Побачивши невагому красу на манекені, вона довго нахвалювала мою роботу. Постійно повторювала що в мене талант і я маю золоті руки. Запитала чи не зроблю я щось подібне їй. Я сказала що зможу десь за місяць, адже до того часу маю замовлення. Озвучила вартість матеріалів і роботи. блиск в очах сусідки потьмянів одразу. Вона навіть не спілкувалась зі мною певний період.
Але одного разу коли я виходила з квартири, то побачила як Ніна одягнена і зібрана сидить поруч зі своєю донькою і ледь не плаче. на курточці дитини розійшлась змійка і обидві не знали, що робити. Я попросила зняти куртку з дитини і за пів години винесла уже відремонтовану річ. Але попередила, що всієї роботи не зробила і попросила увечері занести, аби я закінчила.
Уже наступного дня сусідка прибігла зі штанями сина. Сказала, що тому завтра виступати а штани у поясі завузькі. Попросила слізно виручити, адже уже ніч і ніяка майстерня не працює. Я виручила на свою голову. Ще й гроші узяти відмовилась.
А потім посипалось: підруби, доточи, вший, зроби на розмір більше, ой купила а хотіла не таке, може ти переробиш.
Я виручала, звісно. Але останнє її прохання мене геть з колії винесло. бачте, її донька захотіла сукню на випускний і навіть гроші зібрала, але не змогла знайти омріяну. От вони і вирішили звернутись до мене, аби я її пошила.
— Ти ж знижку нам зробиш. Ми ж не твої віп клієнти. Сусіди як не як.
Дівчина дивилась на мене такими великими очима, скільки надії в них було, що я й погодилась на свою голівоньку добру.
Уже місяць щовечора до мене приходять “клієнти”. Хочуть все по найвищому розряду і практично задарма, адже робота над тією сукнею коштує утричі дорожче ніж вони мені заплатити обіцяють.
Я минулу ніч до самого ранку закінчувала костюм клієнта. Сьогодні вдень мала три термінови замовлення закінчити. І якщо чесно, зараз не була налаштована бачити і чути ні сусідку. ні доньку.
Озирнулась довкола, а у мене не метено, підлоги не миті. Вирішила попросити сусідку допомогти мені. а що? я працюю за дарма практично і виручаю коли потрібно, то ж вони з донькою можуть мене теж виручити. поки я шитиму, вони і впораються. тим паче, я сьогодні все і скінчу.
— я схожа на прибиральницю? – дивиться на мене Ніна гонорово, – Ти шиєш, це твоя робота. Тим паче, тебе ніхто не примушував. Ми спитали, ти погодилась. Але мити підлогу і пилососити у тебе? Оце вже ні. Ти ж багатенька, найми когось.
Може я виморена була до краю, чи не виспалась, але з квартири вилетіло плаття незавершене, а за ним Ніна з донькою. Сказала що віднині я не їхня безкоштовна швачка і попросила навіть не вітатись при зустрічі зі мною.
От скажіть, що я такого надзвичайного попросила. Я тобі допомагаю – допоможи і ти мені. Хіба ж не так?
Поліна К.
Головне фото ілюстративне – pexels.
