Ми сиділи на веранді, і сутінки поволі затягували подвір’я. Галина повільно мішала ложкою давно остиглий чай. Я дивилася на її схилені плечі й чекала, що вона розкаже цього разу.
— Знову прийшов пізно, — тихо мовила Галина, не піднімаючи очей. — Я все приготувала, дерунів насмажила, хату вилизала до блиску. А Ярослав зайшов, глянув на стіл і каже, що вечеряв у ресторані з компаньйонами. Навіть не присів.
— Може, справді якісь важливі переговори, — спробувала я бодай як заспокоїти її, хоч самій ці виправдання вже набридли.
Цю історію я чула останні двадцять років у різних варіаціях. Ярослав завжди був людиною жорсткою та черствою.
Галина ж була зовсім іншою — вона жила у своєму світі, писала вірші, дивилася серіали, вирощувала квіти.
Вона шукала розраду в єдиному синові, Олексієві.
Олексій ріс синьооким хлопчиком, Галина віддавала йому всю себе, водила на малювання, на музику, вчила уроки. Але що дорослішим ставав Олексій, то більше він тягнувся до батька. Ярослав купував йому дорогі речі, возив з собою на різні заходи і хлопець швидко зрозумів, як хоче жити.
Олексій ріс гоноровим хлопцем, дівчат міняв щотижня, але жодну не поважав. Ярослав прилаштував сина на гарну посаду у своїй фірмі. Маючи гарну зовнішність та гроші батька, Олексій повністю копіюючи батькову манеру спілкування. Галя бачила це й тільки тихо зітхала.
І ось одного вечора Галя знову прийшла до мене. Вона раптом подивилася на мене зовсім іншим поглядом. У ньому вже не було сліз чи образи. Натомість з’явився дивний, майже гарячковий азарт.
— Мирославо, а я от щодня про твою Настю думала, — мовила Галя, злегка подавшись уперед через стіл. — Вона ж у тебе така гарна дівчина, спокійна, розумна, вихована. Навчання закінчила, працює. Але ж дівчині потрібен серйозний чоловік, міцна опора в житті!
Я насторожилася, відчуваючи недобре.
— До чого ти ведеш, Галю? — запитала я, відкладаючи шиття вбік.
— Та як до чого! — Галя аж просяяла й сплеснула долонями. — Подивися на мого Олексія! Хлопець молодий, неодружений, бізнес батьківський повністю під свій контроль бере. Будинок новий за містом зводить, гроші є, машина хороша. Йому якраз потрібна така дружина, як твоя Настя — щоб дома сиділа, затишок робила, обіди готувала.
Ярослав теж “за”, ми вже говорили про це. Ми ж твоїй Насті ні в чому відмовляти не будемо. Вона житиме в нас як за кам’яною стіною!
Я замерла. Я дивилася на Галю й просто не вірила власним вухам.
— Галю, ти при своєму розумі? — запитала я, намагаючись стримати тремтіння в голосі. — Ти ж роками сидиш на цій веранді! Ти ж кожної п’ятниці плачеш на моєму плечі від Ярославових дорікань! Ти ж сама мені розказувала, як Олексій копіює батька!
— Ой, та що ти згущуєш фарби! Олексій просто хлопець із характером! Ну так, буває різким, буває вимогливим, може слово гостре сказати. Але ж він гроші в хату несе! А Насті твоїй що треба? Забезпечене життя! У нас статки такі, що вона й горя знати не буде.
— За стіною з зневаги? — відрізала я, підвівшись із лави. — Ти пропонуєш мені власноруч віддати доньку твоєму синові, щоб вона ковтала сльози так само, як ти ковтаєш їх останні двадцять років?
— Ти нічого не розумієш у житті, Мирославо! — гарячково заговорила Галя, теж підхоплюючись зі стільця. — Жінка має бути мудрою! Десь змовчала, десь сорочку випрасувала, десь смачний обід поставила — і чоловік буде задоволений. Головне, що гроші є! А ти хочеш, щоб Настя вийшла за якогось бідняка й усю молодість копійки рахувала? Вона в моєму домі буде господинею!
— Вона в твоєму домі буде служницею, над якою сміятимуться так само, як сміються з тебе! — сказала я прямо в очі. — Ти сама терпиш таке ставлення, а тепер хочеш затягнути туди й мою дитину?
У цей момент на веранду вийшла моя Настя.
— Мамо, я все чула, — тихо, але дуже твердо мовила Настя, стаючи поряд зі мною. — Тітонько Галю, я краще все життя буду працювати й жити в найскромнішій хаті, ніж піду за вашого Олексія. Я чула, як він із вами розмовляє. Я бачила ваші сльози. Жодні гроші у світі не варті того, щоб терпіти чужу пиху.
Галя зблідла від такої відповіді. Вона відкрила рот, щоб щось заперечити, але слова застрягли у неї в горлі.
— Ну й сидіть у своїй гордості! — вигукнула вона наостанок, прямуючи до хвіртки. — Побачимо, як ваша гідність вас годувати буде, коли роки пройдуть! Ви ще пошкодуєте, що від такого хлопця відмовилися!
Вона грюкнула хвірткою й пішла геть.
Ми з Настею залишилися на веранді. Я пригорнула доньку до себе.
Минуло кілька днів. Галя, ображена нашою відмовою, розказала синові, що наша Настя нібито задирає носа й вважає себе занадто хорошою для їхньої родини. Олексій, звиклий отримувати все, що забажає, вирішив приїхати до нас особисто, аби довести свою перевагу.
Він приїхав увечері на своєму новому дорогому авто. На ньому був дорогий костюм, а на обличчі грала та сама зверхня посмішка, яку я роками бачила в його батька Ярослава.
— Доброго вечора, тітонько Мирославо, — мовив він, спираючись на огорожу. — Настя вдома? Я вирішив прокататися, заодно й її на прогулянку кличу. Покажу свій новий дім, який я зводжу, вечеряти зїздимо в ресторан.
Я вийшла на ганок, не запрошуючи його на подвір’я.
— Доброго вечора, Олексію. Настя зайнята, і на прогулянку вона з тобою не поїде.
Олексій здивовано підняв брову. Його обличчя витягнулося, він не звик до відмов.
— Як це не поїде? — перепитав він із неприхованим роздратуванням. — Вона що, не розуміє, хто її кличе? Я ж не якийсь там хлопець із вулиці. Я їй нормальний вечір пропоную, в дорогих місцях.
— Вона чудово розуміє, хто її кличе, — відповіла я, дивлячись йому прямо в очі. — І саме тому вона залишається вдома.
Олексій хмикнув, склавши руки на грудях.
— Ви що, через мої розмови з матір’ю на мене зуби гострите? — роздратовано мовив він. — Так вона сам винна, вічно зі своїми сльозами та молитвами.
З будинку вийшла Настя. Вона стала поруч зі мною, оглянула Олексія з ніг до голови й спокійно мовила:
— Олексію, твої гроші й твій новий дім мені не цікаві. Мені потрібна людина, яка вміє поважати інших. Ти цієї поваги навіть до власної матері не мав і не маєш. Їдь додому й шукай собі того, хто поведеться за твою машину.
Олексій почервонів від люті. Його губи стиснулися в тонку лінію.
— Та ти ще пошкодуєш! Будеш лікті кусати, коли я іншу знайду!
Він грюкнув дверима свого авто і швидко зник за поворотом.
Я подивилася на Настю, і ми обоє посміхнулися. Вона не мала жодного жалю, а в моєму серці панувала повна впевненість. Галя так і не зрозуміла, чому ми відмовилися від багатства її сина. І я не маю слів аби їй це пояснити та й чи здатна вона мене почути? Як гадаєте?
