– Бабуся моя була не надто доброю людиною людиною, в якихось моментах навіть надто, – розповідає Віра – Мама та тато розлучилися дуже рано, я тоді ще маленькою була, батька не пам’ятаю зовсім. Ми переїхали жити до бабусі, коли мені було всього 5 років і все своє свідоме дитинство я була під її опікою.
Як людина, бабуся була дуже непроста. Внучка ходила в неї по струнці.
– Я нічого доброго про свою бабусю не пам’ятаю, – згадує Віра.
— Коли інші сумують за дитинством, мені навіть згадувати не хочеться. Нізащо. Від матері допомоги не було. Бабуся не терпіла, якщо їй перечили, любила, щоб усе було так, як вона хоче.
Так і жили. На людях, звичайно, ми вдавали, що в нас все добре.
Коли Віра навчалася у п’ятому класі, у мами налагодилося особисте життя. Її покликав до себе чоловік. За рік та забрала і Віру. Вітчим Віру любив, ставився до неї непогано. Після життя з бабусею, з якою виникали одні непорозуміння, життя з вітчимом було як рай.
Бабуся такий союз не схвалювала, а мама просто скористалася можливістю жити окремо від такої родички. З того часу вони не контактують. Лише Віра іноді телефонує бабусі.
– Щомісяця дзвоню, але доводиться довго готуватися. Коротко про щось розповідаю, зовсім не суттєве. Щоб уникнути потоку негативу, зосереджуюся на хороших новинах, загалом обмінюємося парочкою новин та загальних фраз. Раз на півроку, на бабусині іменини та на Новий рік, я приїжджаю з квітами та тортом. Вистачає мене не більше ніж на півгодини. На цьому все. Ось таке у нас спілкування із нею.
Зараз у Віри у житті все добре – коханий чоловік, маленька дитина, дружня сім’я. Нещодавно вона вийшла з декрету і вони з чоловіком вирішили придбати квартиру в кредит в іншому місті.
Минулого року бабусі виповнилося 80 років. До цього вона була бадьорою, навіть одна господарством займалася. Але знедавна справи у неї пішли не надто.
— Бабуся занедужала, не може навіть вийти на вулицю, не кажучи вже про приготування їжі. В основному лежить, хоча по будинку ще може пересуватися. Нещодавно їй стало зле – допомогли їй у всьому сусіди. Обійшлося. Але, очевидно, ситуація така, що бабуся потребує догляду.
– У бабусі дуже багато далеких родичів, які тепер постійно телефонують мені з докорами! – розповідає Віра. – З мамою моєю вони зв’язатися не можуть – ті з чоловіком живуть у Європі. Тому зобов’язана, на їхню думку, я.
— Але тільки я знаю, як це не просто буде. Так, вона мене виростила, вигодувала, вивчила. І ніби тепер моя черга відплатити їй борг. А я не хочу! Вона мене не надто любила все моє дитинство. Я змогла забути і якось викреслити з пам’яті її ставлення до нас із мамою, але вибачити – не можу! Але при цьому, звичайно, є і почуття провини, розумію, що треба допомогти старенькій.
І що робити жінці? Чи повинна саме онука дбати про свою бабусю.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
