fbpx

Зустріла я свого першого чоловіка та його молоду дружину і так мені на душі стало весело та чудово, що я подякувала Богу за те, що тоді все так сталося

Коли мій чоловік у сорок років впав в кризу і закрутив шури-мури з молодою колегою, я була просто розчавлена.

Виявилося, що п’ятнадцять років шлюбу – це нуль порівняно з молодою дівчиною. Хоч діти були вже не малі, а підлітки, але й вони важко сприйняли те, що мають покинути свій дім, бо Денис купив нам іншу квартиру, а в цій вирішив жити зі своєю новою дружиною.

Це ще мене більше засмутило, бо там все моє життя. меблі, які я вибирала, ремонт, який я робила під себе, все робила, щоб було мені зручно на кухні.

Далі було ще гірше, бо від мене відвернулася половина друзів, а іншій я стала просто не потрібна, бо ж я уже не дружина багатого чоловіка, що з мене візьмеш?

Звичайно, що Денис нас продовжував забезпечувати, бо ж діти росли, але я не хотіла його ні бачити, ні чути, а тим більше, брати від нього гроші.

Я особливо нічим в заміжжі не займалася, крім родини, але все ж освіта у мене була. Прийшлося мені почати пошуки роботи, але ж без досвіду – хто мене візьме? Так і говорили – ви без досвіду, а конкуренція така, що ми візьмемо кваліфікованого працівника.

Мені стало в рідному місті просто нестерпно. Навколо були люди, які мене знали і які б радо бачили мене офіціанткою чи двірником.

А особливо та молодуха!

Важко мені було і я наважилася на те, що вирішила поїхати за кордон, бо там мене точно ніхто не знає, а роботи багато.

Мову я знаю, відпочивали ми багато й поїздили всюди, тому я була певна, що мені все вдасться. Попросила маму поки побути з дітьми, а я через кілька місяців вернуся.

Знаєте, мені пощастило і я швидко знайшла роботу в ресторані. Спочатку посуд мила, а потім і до адміністрування дійшло, коли власники зрозуміли, що я добре знаю англійську. А туристи вони найчастіше нею і послуговуються.

Стала й зарплатня більша і вже я мала змогу знімати квартиру сама, бо жити з дівчатами в п’ятьох – це точно не моє.

Це в двох словах – все добре, але насправді я дуже виснажувалася, ноги гуділи, спину ломило, я ж уже не дівчинка, що можу цілий день бігати.

З дітьми ми переговорили і я наполягла аби вони таки вибрали європейську освіту і ми жили в Італії разом.

Все у нас налагодилося і я навіть зустріла хорошого чоловіка, українця, який теж тут працював і вирішив залишитися.

Ми поки живемо разом на віру. Діти то в гуртожитку університетському, то своє знімають, бо вже самостійні.

Звичайно, що вони тримають контакт з батьком, адже він попри все між нами, любить їх і до тепер радо дає гроші.

І ось Денис вирішив, що приїде відпочити з дружиною і заразом побачить дітей.

Я його роки не бачила, бо не хотіла і мені якось було байдуже, де вони з дітьми будуть зустрічатися. Але діти вирішили мене трохи підставити і запросили їх в той ресторан, де я працюю.

Коли я їх побачила, то спочатку не повірила, що цей чоловік, мій колишній гоноровий та статний чоловік!

Його молода дружина, хоч і стала старша на десять років, але ж не осліпла. Було видно, що вона просто нудиться поруч з Денисом, який просто контролював кожен її крок.

Так, на ній було багато прикрас та дорогого одягу, але щось не дуже її це тішило.

Я любесенько коло них защебетала, порекомендувала страви та сказала, що не можу біля них побути, бо я на роботі.

Я справді працювала, але час від часу поглядала на любку, на її відсторонений погляд біля Дениса і такий довгий на італійських чоловіків.

А ти думала, що як це буде, дівчино? Що він не старітиме та не лисітиме? Ой, солодка твоя золота клітка? Ти ж сама того хотіла!

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page