Моїй колежанці, називатиму її тут так, Люді буквально, як то кажуть, спадщина впала з неба. Вона на неї не чекала, навіть не знала про те, що так може статися. Але з’ясувалося, що її батько мав сестру, яка жила у Львові довгі роки.
З цією пані Люда ніколи не бачилася, але оскільки своїх дітей та іншої рідні тітка не мала, то після того, як її не стало, все майно перейшло Люді.
А майна там було немало: дві квартири(двокімнатна і трикімнатна) обидві з якісним ремонтом та в гарних районах. Колежанка вирішила, що переїжджати до Львова не збирається, тому обидві квартири вирішила продати.
Отримала вона за продаж приблизно 150 тисяч доларів. Сума дуже огогого, я б сказала. Люда купила в нашому містечку собі розкішну двокімнатну квартиру, і ще десь трохи менше ста тисяч у неї залишилося.
Частину вона витратила на відпочинок, на зуби та автівку. Словом, нічого собі не шкодувала. І тут я її прекрасно розумію, сама зробила би аналогічно.
Залишок грошей вона думала в щось інвестувати. Я ж попросила в неї позичити мені сорок тисяч, щоб не брати в банку, а одразу купити і собі житло, а їй потім без відсотків повертати ці гроші.
І тут Людася, подруга, яка знає мене вже тридцять років, сказала, що вона вже має інші плани на ці гроші. Вона, мовляв, хоче відкрити свою справу, хоч де вона, а де бізнес – небо і земля.
Крім того, Люда добре знала мою тяжку ситуацію. У мене за плечима розлучення, дитина в садок ходить, на руках мама, яка потребує догляду.
Житло я орендую, бо батьки два роки тому розлучилися і батько маму зі своєї квартири вигнав.
Я одна забезпечую всіх нас, стараюся ще й відкладати, але це все дуже непросто робити, бо син ще малий, часто хворіє і десь ще підзаробити мені важко і мамі ліки дорогі потрібні. Ще оплата за квартиру. самі розумієте.
А тут був шанс вирішити найбільшу проблему – із квартирою, але колежанка мені відмовила. Людина знає, як я живу, яка бачила неодноразово, як мені тяжко, вирішила, що мені її допомога не потрібна.
Жодної своєї справи Люда так і не відкрила, просто звільнилася з роботи і добре проводила час, ні в чому собі не відмовляючи.
Я їй не дорікала, просто перестала спілкуватися. А вона й не рвалася підтримувати стосунки, як тільки з’явилися гроші, у неї з’явилися нові друзі.
Трохи більше року їй знадобилося, щоб “витратити” спадщину, яка так несподівано їй дісталася. Півтора року вона шикувала і ні в чому собі не відмовляла.
А тепер гроші закінчилися, друзі її нові швидко випарувалися, і Людася раптом згадала про мене. Написала, спитала як справи.
Я їй навіть не відповідала. Мої справи тепер її не обходять. У неї своє життя, у мене своє. Своє ставлення до мене вона показала, і як її цікавлять мої справи також.
Фото Олександри К.
