fbpx
Історії з життя
Звісно, я погодилась. Не надто важка робота, а винагорода більш ніж достойна. Хто б сказав чим усе скінчиться! Не знаю чи погодилась би знову, але скажу чесно – не жалкую, най через, що пройшла!

Звісно, я погодилась. Не надто важка робота, а винагорода більш ніж достойна. Хто б сказав чим усе скінчиться! Не знаю чи погодилась би знову, але скажу чесно – не жалкую, най через, що пройшла!

Робота моя мені дуже подобалася. Хтось скаже, що бухгалтерія – це нудно. А я занурювалася в цифри і відчувала, що в моїй душі панує спокій і умиротворення.

І колектив у нас був нормальним – три професіонала в одному кабінеті. Нінель Павлівна, головний бухгалтер, називала нас «мої горобчики». Суворою вона теж була, але в міру. А ось хто був суворий не в міру, і кого боялися всі, починаючи з охоронця Льоші і закінчуючи самою Нінель, так це наш начальник.

Віктор Семенович міг одним поглядом змусити тремтіти найкращого професіонала. Він був небагатослівний, незмінно суворий, підтягнутий, добре одягнений. Коли Віктор Семенович став керівником нашої фірми, йому було трохи за тридцять. Уже десять років він твердою рукою керував невеликою, але стабільною компанією з вантажоперевезень.

Дружина шефа була йому до пари – така собі Снігова королева. Красива, ввічлива, але холодна, як айсберг. Лілія Павлівна працювала у нас теж, керувала відділом логістики. Її відділ складався з неї самої і Діми – веселуна, дотепника і базіки. Так ось, його почуття гумору замерзало від одного погляду Лілії.

В особисте життя керівництва ми не лізли, на роботі вони вели себе досить стримано. Як там було вдома, ми не знали. Єдине, що нам було відомо, що дітей до сорока років у пари все ще не було.

Одного разу мене викликали в кабінет до Віктора, я звично захопила квартальний звіт і, не підозрюючи підступу, вирушила до начальства.

У кабінеті була і Лілія, в цьому не було нічого дивного. Дивно було те, що мені почали задавати дуже особисті питання: скільки мені повних років, скільки років моїй доні, як давно я в розлученні, яка у мене квартира, чи є близькі родичі, чи вистачає мені моєї зарплатні на задоволення потреб.

Все це було підозріло неприємно, моє здивування відбилося на обличчі, і тут, як грім серед ясного неба, пролунала пропозиція виносити дитя для мого начальника. Я здивувалася. Просто втратила дар мови. Але ось те, що вони запропонували мені за «роботу» – купити трикімнатну квартиру після появи малюка, мене неабияк зачепило.

Моя Христинка ходила в музичну школу. З нашої околиці до цього престижного навчального закладу добиратися довго. Я тягала дитину два рази в тиждень до найкращого викладача, так як всі в один голос стверджували, що у неї талант і його треба розвивати. Школа ця якраз в тому самому районі, де мені пропонувалася квартиру. І не моя однокімнатна малосімейка, а прекрасна трикімнатна нового планування.

Засуджуйте мене, але я погодилася.

Домовилися все тримати в таємниці. Почалися виснажливі процедури. Все пройшло вдало, і я знову нагадала призабуті “радощі” виношування малюка.

На всіх процедурах зі мною незмінно був присутній Віктор Семенович. Спочатку я подумала, що він просто хоче все контролювати сам, але потім зрозуміла, що він дуже хоче дітей.

Його дружина, Лілія, залишалася все такою ж холодною і відстороненою. Їй було мало цікаво все, що  було пов’язано з моїм станом і розвитком її дитини Віктор же розпитував про мою Христину, навіть познайомився з моєю донькою. І, що дивно, подружився. Йому було цікаво все, що відбувається в моєму житті. Я не відчувала себе людиною, яку використовують я відчувала, що цікава йому як людина, як особистість. І навіть як жінка. Він заразливо сміявся, розповідав цікаві історії, подавав мені руку, допомагаючи вийти з машини.

Загалом, я закохалася в свого шефа як дівчисько. Дев’ять місяців пролетіли як одна мить, коли дитятко почалось проситись на світ, я зателефонувала Віктору, він примчав і вірно чекав у коридорі ввесь час розпитуючи, що і як.

Лілія Павлівна не приїхала ні в той день, коли я привела на світ чудового хлопчика, ні на другий, ні в день виписки. Вітя наполіг, щоб я годувала малюка, поки він не владнає, як він сказав, всі питання з дружиною. Що б це не означало, я була рада побути з цим сонячним щастям, для якого я була домом цілих дев’ять місяців.

У день виписки Вітя забрав мене в ту саму квартиру, де я повинна була жити з Христиною. І залишився зі мною і нашими дітьми. Мій начальник подав на розлучення. Зараз ще триває шлюборозлучний процес, ще ділять вони з дружиною нашу невелику фірму, ще засуджують мене наші колеги.

А я просто щаслива.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

facebook