Я минулого року мала дуже великі плани стосовно дня народження своєї доньки, бо свекри завжди лишали добрий подарунок, що мені окуповувався стіл, а це дуже важливо вийти в плюс. Вони приносили дитині солодощі і гроші, що я вважала дуже мудрим, бо купувати сукню чи костюм дитині в такому віці не вдала ідея, бо дитина сьогодні хоче рожеве, а завтра вже чорне.
І ось Марті десять років і кругла дата, тому я зібрала дідусів та бабусь, кумів та інших родичів, витратилася я сильно, бо ж треба приготувати гарний стіл, далі іменинниці купити щось гарне і собі теж. Я ж дотична до події, хіба ні?
Всі принесли подарунки, всі давали мені їх, а дитині хіба іграшки і цукерки, а конверти збирала я. Своїх батьків Микола приймав сам, я якраз відійшла, але я була певна, що вони віддали йому гроші, а дитині дали солодощі. Отак ми в гарній атмосфері те все відсвяткували, всі були задоволені.
Вже, коли гості розійшлися, то я зібрала всі конверти і почала рахувати гроші, вже була рада, що мені вернувся стіл і ще трохи зверху. І я в такому гарному настрої кажу чоловікові:
– Давай конверт своїх батьків до купки.
– Який конверт?, – здивувався він.
– Слухай, давай без тих розіграшів, бо я втомилася за цілий день і хочу все покласти на місця.
– Але вони мені нічого не давали, а пішли вітати Марту в її кімнату. Та й далі ти мене покликала і я пішов до тебе.
На них це було зовсім не схоже, аби вони та дитині нічого не дали. Я пішла в Мартину кімнату, вона звичайно, їла без міри солодощі, але мене хвилювало не це:
– Доню, а дідусь і бабуся дали тобі подарунок?
– Так!, – дитина радісно продемонструвала торбу, без перебільшення, солодощів.
– А ще щось дали?
– Так, гроші, але я тобі їх не віддам. Бо то мій подарунок!
Ну, не буду ж я дійсно в дитини забирати гроші, якщо дали якихось двісті гривень. Але я вирішила спитати, скільки ж вони їй подарували і відповідь мене приголомшила:
– П’ять тисяч!
Що за безвідповідальність? Сума на той час була дуже велика і я вже рахувала скільки я дитині чого куплю, бо й вистачило б на зимові речі, і на весняні. Але дитина вперлася, що вона не віддасть мені гроші і все.
– Моє!
Я її й просила. І чоловік з дитиною говорив, але вона нікого не слухала. Я вже до свекрів зателефонувала аби вони її переконали віддати мені гроші, але все було марно. Марта сказала, що гроші її і вона собі за них буде купляти, що хотіти.
Тому я серйозно зі свекрами переговорила, що на наступний день народження гроші треба давати батькам, а не дитині! Вони погодилися і ще й перепрошували. Але то було на словах, бо знову день народження і знову вони дали дві тисячі дитині!
– Я ж вас попереджала, – вже не витримала я, – дитина ті гроші просто розтринькає в столовій чи в магазинах на солодке. А я б їй щось в школу купила!
– А як ми дитині не дамо подарунка, – каже свекруха, – ще подумає, що її дід з бабою не люблять!
Хіба це відповідь дорослих людей? Невже не можна половину суми дати мені, а іншу дитині, адже вона в грошах не розуміється і скільки матиме, то стільки й витратить! Я думаю, що вони так зробили навмисно, але не розумію чому?
Історія основана на реальних подіях, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
