Звичайно, що я й собі такого хотіла, щоб палець об палець не вдарити, мати готову причепурену і нагодовану дитину та ще й власне житло і всіх через губу повчати, як це чудово бути матір’ю- одиначкою. Такою була Оленка, батьки багаті, онучку люблять без пам’яті, а донечці дають будь-які гроші на процедури аби вона знайшла собі нарешті чоловіка.
– Ви уявляєте, що мені Кирило сказав?, – розказувала вона про чергову пригоду на вихідних.
– Що ти дуже гарна?, – підлещувалися колеги.
– Сказав, що я собі ніяк ціни не складу, каже, що мене корона тисне і з такою як я ніхто жити не буде.
Я тільки хмикнула, бо нарешті хтось їй сказав правду. Скільки б її батьки не вкладали гроші у зовнішність Оленки, на які б фона не ходила процедури, але ж нутро своє не зміниш.
Чи думала б я про когось, якби мала стільки грошей і уваги? Можливо. Але я не маю і мушу сама крутитися.
З дитиною мені ніхто не помагає, мої батьки працюють, тому єдина, хто може мені допомогти, то бабуся, яка лишається з Сергійком, поки я на роботі. Єдине. Що бабуся вміє і може, то гойдати дитину, тому Сергійко цілими днями спить, а от вночі він вже хоче гратися, тому мені приходиться до третьої ночі не спати, а тихенько його забавляти, щоб не розбудити тата і маму.
Мій коханий зник, сказав, що їде на заробітки, щоб нам справити весілля і зник. Просити його батьків про щось я не наважувалася. Так і жила.
Але одного дня став у мене на порозі чоловік, я думала, що то до тата і його погукала.
– Добрий вечір. Я – тато Олега. Він не казав нам, що має дитину, його друг проговорився і я вважаю, що ми маємо взяти участь в житті онука. Я розумію, що ми не знайомі, тому прийшов сам, щоб домовитися про зустріч. Моя дружина теж дуже хоче бачити онука, але вона переживає… Нерви, така новина…
Ми всі були дуже здивовані. Якби я раніше зрозуміла, які вони добрі бабуся й дідусь, то я б одразу до них з малюком прийшла.
Відтоді у мене не було питань з ким залишити дитину, бо нові дідусь і бабуся були лише «за», ми стали висиплятися, стало легше по грошах і я стала нарешті щось зі своєї зарплати витрачати на себе.
Олег так і не вертався додому, навіть батьки не знають про його долю, шукають його, але марно.
Єдина для них радість – то онук.
Я знайшла чоловіка, ми обоє один одного знайшли і щасливі. Син живе з нами і називає Миколу татом, любить свою маленьку сестричку і цілком собі щаслива дитина. Він вже сам бігає до бабусі і дідуся по черзі, має графік і каже. що треба всіх любити, коли люблять тебе. Отака мудра в мене дитина.
І знаєте, підтримки ніколи не буває забагато, просто варто ще мати вдячність до тих людей, які тобі помагають. Я своїм дуже вдячна, а вони кажуть, що мій син – то найкраще, що з ними трапилося за останні роки.
А я думаю, що треба таки соломку всюди стелити, як маєте десь онуків, то підіть і провідайте, життя ж довге. Ще може так статися, що вони вас і будуть доглядати.
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
