Починалося все, як у більшості: Марта вийшла заміж та переїхала з чоловіком у його рідне місто. Там у них народилися діти практично одне за одним, і ось коли сім’я вирішила з’їздити в гості до родичів, то старшому було близько трьох, а молодшому рік-півтора.
Перед приїздом Марта зателефонувала матері та попросила прибрати все небезпечне подалі: пігулки, гострі предмети, важкі вази-статуетки. Діти ще в тому віці, що все цікавить і до рота все тягнуть.
Приїхали в гості і побачили, що як були пігулки на тумбочках та підвіконнях, там і валяються. Цілий день Марта прибирала, перекладала все вище і наводила у відведеній їм кімнаті порядок, а ввечері, коли всі сиділи у вітальні, чоловік знайшов на килимі голку. Дочка вже у розпачі подивилася на матір, адже просила уважніше поставитися до її прохання.
Гостюючи помічали, що голки, пігулки та інші предмети через якийсь час повертаються туди, звідки їх прибрали. Дочка вже дітей із кімнати не випускає, хоч там за ними можна встежити. Бігає в кімнату песик матері, діти радіють, а він застрибує на ліжко і там грається.
Пішов зять у туалет і побачив, що песик із задоволенням копається в котячому лотку, а потім мчить до дітей гратися.(кішка жила в квартирі). Сказав дружині, щоб зачинила двері в кімнату і перестала пускати собаку. Мама ходить і відчиняє двері, мовляв, нехай провітрюється. Зять із донькою вже прямо кажуть: “Собака валяється в котячому лотку, а потім лізе до дітей!”, а мама їм у відповідь: “Та не вигадуйте! Вона чистюня!”
Ось зять і зробив фото “чистого” собаки, котрий валявся у котячому лотку. Мати довго не роздумувала і випалила Марті: “Мені мій собака дорожчий, ніж твої діти!”
Збори були не довгими, того ж вечора родина поїхала. Переночували в готелі, а звідти вирушили на море відпочивати. З того часу й не приїжджають у гості, тільки іноді телефоном спілкуються, та фото періодично надсилають.
Собаки за кілька років не стало, а сусіди вже розпитують чому доньки так довго не видно. Почала дзвонити мама донці видзвонювати і кликати в гості, а та й відповідає їй: “Мої діти так і не стали тобі дорожчими не дивлячись на те, що вже немає собаки, адже ти навіть не знаєш, коли у них дні народження і жодного разу не привітала. Та й по телефону ти встигаєш мені всілякого наговорити, але я хоч слухавку можу покласти і постаратися забути про розмову. Заведи собі нового пса і не сумуй, мені мої діти дорожчі.
Щось мені підказує, що літній жінці гості не надто потрібні, просто перед сусідами незручно. Дні народження двох онуків не складно запам’ятати, якщо є бажання.
Фото ілюстративне.