Дочка Сергія Юрійовича, Вероніка, жила разом із чоловіком у квартирі свого батька. Йому вона дісталася у спадок від матері. Була та квартира старенька, зовсім без ремонту, але така рідна Сергію. А ось молодим вона зовсім не подобалася: старий інтер’єр, незручний район та безліч неприємних сусідів. Вони називали її «халупою» і все мріяли, як покращать свої житлові умови.
А ось Сергій Юрійович свою квартирку дуже любив. Він пам’ятав, як усі раділи, коли мамі її виписали на заводі. Як купували меблі та стінку для книжок. Одним словом, кожен бачив у цій нерухомості щось своє. Одного дня Вероніка прийшла з Дімою в гості до батька і почала свою розмову. Вона зайшла здалеку, попросила прислухатися до їхнього прохання.
Зять з зарозумілим виглядом почав розповідати тестеві:
– Ваша квартира вже своє віджила. Вкладатись у ремонт ми сенсу не бачимо. Давайте ми краще продамо цю халупку і купимо квартиру в нормальному новому будинку.
— Але ж цієї суми не вистачить! – заперечив Сергій Юрійович.
— Звичайно, не вистачить. Однак можна взяти кредит у банку під іпотеку. Тоді все зростається.
— Кредит взяти – справа не хитра, але ж її ще виплачувати треба! – заперечив тесть.
– Тату, ти не хвилюйся! – заговорила Вероніка. – Зараз у Діми дуже гарна робота мерчендайзером. Він точно зможе сплатити кредит. Все буде добре!
– Ага! Добре! – відповів Сергій Юрійович. – Ти кредит на телефон доплатити не могла, довелося мені цю згубну справу закривати.
— Це було давно, я зараз серйозно ставлюся до подібних речей! – Заперечила дівчина. – Тут ще одна річ. Чи можеш ти за нас поручителем виступити? Адже без поручителя нам кредит не дадуть.
Сергій Юрійович уважно подивився на зятя, потім на дочку. Почухав голову і сказав:
– Загалом так! Я знаю ваші можливості і заробітки. Не подобається вам старенька квартира – я її продам, докладу свої заощадження і купимо вам квартиру в новобудові. Щоб було, як ви хочете. Треба буде, сам візьму кредит і його виплачуватиму. Не звикати, три ваші вже виплатив. А ви вже власним коштом робіть ремонт у своєму новому житлі. Іде?!
Зять почервонів, схопився з місця.
— А чого я маю ремонт у вашій квартирі робити?! А якщо ви мене через рік виставите геть, хто мені тоді гроші віддасть?
— Як ти заговорив! – засміявся Сергій Юрійович. – А ти на кого збирався нову квартиру записувати, хлопче? На себе, чи що?
– Ні! Не лише на себе! – відповів Діма. – Ще й на Вероніку.
— Гаразд, тату! Ми зрозуміли тебе. – Відповіла Вероніка і молоді пішли.
З того часу вони не дзвонять і не заходять до батька. Навіть із днем Народження не привітали. Сергій Юрійович уже й сам задумався: може, неправильно вчинив. От якби пішов на поступки, жили б далі великою щасливою родиною, але у нього ще є маленька надія на примирення. Зі старенької квартири-халупи вони не з’їжджають. Може, мине трохи часу і прибіжать знову?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
