Мала одну радість у житті — сина Віктора. Галина Семенівна дуже любила його — все для нього робила. Віктор навіть не знав, що він не рідна дитина. Про те, що колись всиновила його, знала лише вона та її подруга.
Галина Семенівна не могла мати своїх дітей. Тому, можливо, із чоловіком стосунки не складалися — розлучилися. А вік уже не чекав, не хотілося одній старість зустрічати. Їй було 45 років, коли вона наважилася на цей крок.
Вона вивчила Віктора, і на ноги поставила. Інших родичів у неї не було, тому не мала на кого розраховувати. І ось син виріс, наречену в будинок привів.
Спочатку молоде подружжя жило на орендованій квартирі, а потім Галина Семенівна вирішила покликати молодят до себе. Тим більше, невістка була вже при надії — майбутня бабуся була згодна няньчити онуків та віддавати їм свій вільний час.
Оксана, невістка жінки, часто не знаходила спільної мови з чоловіком. В неї взагалі був не простий характер. Однак Галина Семенівна у їхні стосунки не втручалася, просто спостерігала збоку.
Минали роки. Ось їй уже 85 років. Жінка відчувала, що здоров’я вже підводить, і вирішила поговорити з дітьми:
— Відчуваю, що скоро покину вас. Не гнівайтесь на мене, якщо чимось образила.
Буквально за кілька днів Галина Семенівна злягла.
— Надії немає, – сказав спеціаліст, – Можлива й буде краще, але сподіватись дуже не потрібно.
Після стаціонару за старенькою потрібен був догляд. Віктор просив дружину не залишати одну маму, але вона навіть слухати про це не хотіла.
— Вітю, ти про себе тільки думаєш. Це ж чужа мені людина. Хоч уявляєш, як то буде? Є спеціалні заклади, там за нею буде належний догляд, — сказала безапеляційно Оксана .
Довго вони про це розмовляли між собою. Зрештою, Віктор пішов на поводу у дружини. Він забрав маму не додому, а в пансіонат для людей похилого віку.
Галина Семенівна крадькома змахувала сльозу з щоки і згадувала, як забирала маленького Вітю з дитячого будинку. Як вчила його читати, писати, співала колискові. Що ж вона не так зробила? Але вона була мамою. Усе простила і продовжувала молитися за сина згадуючи лише добре.
Віктор повернувся у порожній дім. Через годинку у двері постукали. На порозі стояла мамина подруга. Відводячи погляд, Віктор розповів жінці правду.
— Вікторе, як же ж так? Вона ж тобі життя присвятила. Ти хоч знаєш, що їй не рідний. Вона ж тебе із сиротинцю взяла, Вікторе!
Олена Василівна розповіла Вікторові історію усиновлення зі сльозами на очах. Він слухав сусідку і не міг повірити, що зважився на той крок.
Уже за годину він стояв під дверима установи, де була його мама. Забрав неньку додому довго вибачаючись перед нею.
Оксана побачивши свекруху вдома влаштувала сцену, але Віктор на те не зважав:
— Я йду, – заявила дружина.
Віктор наразі доглядає маму і ростить донечку сам. Оксана пішла влаштовувати особисте життя. А Галина Семенівна завжди усміхнена чистенька бабуся.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – intermarium.news.
