fbpx

Дітей я ніколи не мала хоч і була заміжня. ми із чоловіком усе більше його племінникам допомагали, навіть вони нас “батечко і матінка” називали. Тож коли на заробітки подались, то теж усе їм найсмачнішого, та найкращого. Повернулись ми три місяці тому, бо вже і здоров’я не те і вік поважний. Аж тут сестра чоловіка із племінниками нашими дорослими на поріг

Дітей я ніколи не мала хоч і була заміжня. Ми із чоловіком усе більше його племінникам допомагали, навіть вони нас “батечко і матінка” називали. Тож коли на заробітки подались, то теж усе їм найсмачнішого, та найкращого. Повернулись ми три місяці тому, бо вже і здоров’я не те і вік поважний. Аж тут сестра чоловіка із племінниками нашими дорослими на поріг.

Так склалось життя, що діток у нас немає. Але ми з чоловіком на цьому не зациклювались. Ми зосередились одне на одному, та й племінники чоловіка майже увесь свій час у нас проводили, то ми не відчували себе обділеними і самотніми.

Оскільки сестра мого чоловіка залишилась вдовою, то мусила багато працювати. Діти її у нас були, ми їм допомагали чим могли. Саме мій чоловік тата їм замінив. Та й у нас вони були частіше ніж у домі рідному. Ото так і казали до нас: “Ви наші батечко і матінка”. Ми вже й звикли, як своїх дітей їх сприймали.

Усього нам завжди було ніби, як і вдосталь, та й чого двом одиноким бажати? Але коли наші знайомі запропонували нам роботу в Німеччині ми відмовлятись не стали. та й хіба то робота. ми доглядали будинок якогось дуже заможного пана. Бачили його лиш тричі за увесь період роботи, а гроші нам платили гарні. Вважай, що десять років не пропрацювали, а на курорті побували.

Ніколи із чоловіком не мріяли подорожувати, а тут як можливість випала – їздили. Ох! Скільки ж у світі краси, скільки дивини. Ми ж самі собі світ оРаптом зрозуміли, що сімдесят, то не старість. Можна обмежили, а тут, ніби від сну прокинулись. та й менталітет німців нам до душі припав. Виявляється, можна жити і після дев’яноста і плани будувати на майбутнє. А ми все до землі хилились. Куди там! Зрозуміли, що зарано і ще можна життям насолоджуватись.

Додому ми повернулись сповнені планів і надій. найперше – дім свій перепланувати вирішили. Зробити все під себе, аби було зручно і око радувало. Ну а потім стали придивлятись дім у Карпатах. Хоч невелику хатину, аби лиш свою. І обов’язково у мальовничому куточку, аби і гори і ліс і річечка. Щоби їздити сил набиратись і було куди рідню на відпочинок запросити.

А тут і сестра чоловіка на поріг. Прийшли до нас із дуже серйозною розмовою вони усі. Почав племінник здалеку:

— Хочу вас, батечко і матінко порадувати – скоро ви дідом і бабою станете. Та не так собі діло буде, а одразу двійню ми чекаємо.

Ото радості нам принесли. Ми вітаємо, аж сльози на очі. Нещодавно сам був дитиною, а тепер ось – татом стане. Говорили ми собі аж тут сестра чоловікова і каже:

— Демиде, Олю, ми ж до вас по справі завітали. Оце така новина гарна, а клопоту із нею ще більше. Молоді, – аже дивлячись в очі, – біля мене живуть, а дім самі знаєте який у мене. То може б ви якось допомогли молодій родині? ви ж можете, ми точно знаємо. Та й доця моя заміж зібралась негарно буде якщо один матиме все а її обділять.

Ми й отетеріли. В принципі ми думали все заповісти племінникам, але не витрачати на них усі свої заощадження.

Тепер у нас дилема – як бути?

З одного боку ми розуміємо, що ніхто не допоможе їм допомогти крім нас, але з іншого боку – у нас свої плани.

І що тепер робити? Як вийти із ситуації і зберегти хороші відносини.

24,05,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page