Олена стояла біля дзеркала й востаннє поправляла фату. Вона злегка тремтіла від хвилювання, адже за кілька хвилин мало початися її весілля з Михайлом, людиною, з якою вона пов’язувала багато надій. Її мати, Марія Степанівна, зазирнула в кімнату, переконавшись, що все гаразд.
— Доню, Михайло вже приїхав, чекає знизу, — м’яко промовила мама.
— Я готова, — відповіла Олена й легенько зітхнула. — Щось досі не віриться, що це відбувається насправді.
Попереду мав бути новий розділ життя. Батько Олени, який давно пішов із життя, залишив їй у спадок невелику двокімнатну квартиру, і це стало своєрідним стартом для молодої сім’ї.
Коли весільна урочистість відгриміла, Олена з Михайлом вирушили у коротку подорож до моря, а потім стали облаштовуватися в її квартирі.
Спочатку все здавалося ідеальним. Олена знайшла роботу в банку, а Михайло — у будівельній компанії на досить добру посаду. Грошей вистачало, у квартирі зробили легкий ремонт, і молоді дивилися в майбутнє з оптимізмом.
Згодом Михайло запропонував узяти більш простору, трикімнатну квартиру в більш престижному районі.
— Чому б і ні, — розмірковував він, — буде великий зал, місце для дітей, окрема спальня. Житлові умови покращаться, ми ж можемо собі це дозволити.
Олена сумнівалася, адже уявляла всі складнощі з кредитом і ремонтами. Проте захоплення Михайла передалася й їй, тож вона погодилася.
Взяли подаровані на весіллі гроші, ще трішки докинула мама Олени, та й умови були дуже вигідні, адже Михайло працював у будівельній компанії. Почали обживати нову оселю, хоч і віддавали значну частину зарплатні.
Минув деякий час, і життя вирівнялось у тихому робочому ритмі. Якось увечері Михайло сказав:
— Слухай, у моєї мами, негаразди нині. Ту квартиру що вона винаймає продавати надумали. Дай ключі від своєї, хай вона туди заїде.
Олена застигла, відчуваючи легку тривогу. Вона не мала непорозумінь із Галиною Павлівною, просто усвідомлювала, що разом мешкати зі свекрухою (чи надавати їй житло) — серйозний крок.
Проте Михайло наполягав, вважаючи, що це логічне рішення. І Олена погодилася, подумавши, що справді недоцільно, аби квартира стояла порожньою, коли свекруха змушена витрачатися на оренду в іншому районі.
Перші кілька тижнів минали спокійно. Галина Павлівна періодично заходила до молодят у гості, пригощала пирогами й запитувала, чи все гаразд. Олена дякувала та думала, що даремно так переживала: здавалося, що свекруха цілком привітна й доброзичлива.
Згодом у стосунках почали з’являтися дрібні суперечності. Галина Павлівна мала власний погляд на облаштування житла й стала давати поради щодо інтер’єру, вибору килимів, розміщення посуду.
Спершу Олена ігнорувала ці коментарі, вважаючи, що вони не варті уваги. Але поради дедалі частіше ставали прямими докорами:
— Чому посуд стоїть не там? А це ти навіщо так розставила меблі?
Поступово Олена відчула, що кожне її рішення проходить через призму чужої критики. Якщо вона затримувалася на роботі, Михайло міг сказати:
— Мама переймається, що ти пізно приходиш і не встигаєш навести лад у квартирі.
А свекруха при зустрічі додавала:
— Жінка повинна знаходити час і для дому. Треба дбати про сімейний затишок.
Олена довго намагалася знайти компроміс, не хотіла зайвих непорозумінь. Урешті почала ловити себе на думці, що їй дедалі неприємніше повертатись додому. А одного разу Галина Павлівна прямо заявила:
— Якби ти менше сиділа в офісі й більше була вдома, то було б чистіше й затишніше.
Михайло, хоча й помічав напругу, не ставав рішуче на бік дружини. Він казав:
— Мама прагне добра, просто у неї свої погляди. Тобі варто менше хвилюватися.
Одного дня свекруха зателефонувала Михайлові, коли Олена саме поверталася додому. Олена мимоволі почула уривки розмови:
— Може, я до вас переселюся, щоб навести лад? Олена виглядає перевтомленою, а вдома все занедбане.
Олена сприйняла це як пряму образу. Вона вирішила відверто поговорити з чоловіком:
— Мені неприємно чути постійні зауваження. Це ж моя квартира, я сама вирішую, коли там прибирати. Якщо твоя мама хоче допомогти — добре. Однак. постійна критика виснажує. Це вже ні в які ворота.
Михайло знизав плечима:
— Не перебільшуй, вона просто турбується про нас. ой, ну це ж мама. Ти що не розумієш?
Наступної суботи Галина Павлівна раптом поставила вимогу, щоб Олена приїхала на сімейний обід, де будуть і свекрушині подруги. Олена мала працювати в цей день і сказала, що не зможе відпроситися. Реакція свекрухи була різкою:
— Та все тобі мало і трішки? Те ж мені – заробляє вона. та якби не мій син, що б ти мала. Я кажу – прийдеш, то відпросись і приходь. Не забувайся, дівчинко.
— А може ви забуваєтесь? – несподівано навіть для себе сказала Олена. – Може це ви повинні мені подякувати, що маєте дах над головою? Трішки прикрутіть звук, бо швидко будете шукати нове житло. Я у 27 маю дві квартири і роботу хорошу, а от у вас з усіх досягнень хіба успіхи вашого сина.
Коли Олена прийшла додому на неї чекав уже Михайло:
— Ти не маєш права виганяти маму. Та й узагалі з твого боку такі слова були дуже недоречними і ти повинна вибачитись перед мамою.
Наступного дня свекруха прийшла й почала з порогу докоряти, мовляв, «Олена зовсім втратила сором» та «не поважає старших».
— Я мама твого чоловіка, дівчинко. Буде так. як я кажу.
Олена спокійно, але твердо попросила Галину Павлівну протягом тижня знайти собі інше житло.
— Ця дівчинка вам ніхто, – сказала вона спокійно, – Тож більше ні чути, ні бачити вас я бажання не маю. Ключі заберу наступного понеділка.
— Ти що, серйозно виставляєш її? – аж підскочив Михайло. – ну так. вона трішки різкувато говорить, але ж то моя мама. та й зрештою, не спілкуйся із нею. але нащо оце “звільняйте квартиру”. Ми родина. у нас усе спільне. я думав мама там житиме. Ну добре, раз так. тоді вона переїде сюди. Це моя мама я не залишу її просто неба.
Зрештою. склалось так. як сказав Михайло: Олена зібравши речі переїхала у свою двокімнатну, ну а свекруха до сина у трикімнатну.
Згодом Пара розлучилась продавши спільну квартиру. Свекруха побачивши невістку голосно сміялась, мовляв. та залишилась із носом, а от вона із таким прекрасним сином влаштує життя якнайкраще.
Не судилось. Уже за рік будівельна фірма у якій працював Михайло збанкрутувала. Він довго не міг знайти роботу і зрештою вони із мамою були змушені повернутись в село. звідки і приїхали. Жрузі переказували, що Михайло подався за кордон.
А Олена? працює де й працювала. Живе у власній квартирі з трьома котами, подорожує. Має кавалера, але заміж не поспішає, навіть жити разом не хоче.
Подорослішала напевне.
Головна картинка ілюстративна.
