Десь три місяці тому світ Олексія перевернувся догори дриґом. Він зустрів дівчину. І майже весь свій вільний час намагався присвячувати їй.
Через це іноді ображалася його мама. Вона, сама того не усвідомлюючи, ревнувала сина до незрозуміло кого, на її думку, і дуже хвилювалася через те, що рано чи пізно Олексій покине рідний дім і опиниться на самоті з цією Анною, на яку Ірина дивилася косо з першого дня знайомства.
Одного вечора Олексій та Анна затрималися в нього вдома допізна, і дівчина залишилася на ніч. Згодом це повторилося. А далі переросло у звичку. І ця звичка, в особі Анни та її дуже частого перебування в їхньому домі, страшенно не подобалася Ірині.
Спершу вона намагалася цього не показувати синові, щоб не псувати з ним стосунки, але її терпіння ніколи не було ідеальним. І щоразу, коли Анна вранці залишала їхню квартиру, Ірина починала висловлювати синові свої претензії.
Відкритих непорозумінь між ними, звісно, ніколи не було, адже ж Олексій завжди вмів усе згладжувати своїми жартами та широкою усмішкою.
А одного здавалось, доброго ранку, Олексій заявив мамі, що хоче переїхати з дому. Гроші у хлопця були, і в Ірини він нічого не просив.
— Як це? — здивувалася й трохи розгубилася мама. — Ти що, справді хочеш переїхати? Чим тебе наша квартира не влаштовує, сину?
— Мамо, мені вже дев’ятнадцять років, скоро двадцять! У мене є дівчина, і я чудово розумію тебе й бачу, що, коли Анна у нас, ти завжди невдоволена. Я ж не прошу в тебе грошей, просто ставлю тебе перед фактом: щойно ми знайдемо відповідну квартиру, я одразу переїду!
— А я? Що, ти залишиш мене тут одну? — жінка не могла повірити в почуте. — Постривай! У якому це сенсі «ми»?
— Що «ми»? — не зрозумів Олексій. — Про що ти?
— Ти ж тільки-но сказав: «Щойно ми знайдемо відповідну квартиру!» Ви що, разом збираєтеся жити?
— А що в цьому такого? — здивувався син. — Так, разом із Анною!
— Але ж ти її зовсім не знаєш! Яка то вона за людина, яка вона і чого від неї чекати! — почала Ірина.
— Якраз і дізнаюся! — відповів Олексій. — А ти, мамо, могла б уже когось знайти собі, тоді в тебе буде менше часу думати про мене!
— Ще чого! — хмикнула Ірина. — Мені вистачило твого батька! І взагалі, моє особисте життя тебе не повинно хвилювати!
— Аналогічно, мамо! — усміхнувся хлопець. — Ось бачиш, ти сама все розумієш! Тож, будь ласка, не втручайся в моє особисте життя! Я сам хочу все спробувати, а коли ти поруч, мені це ніколи не вдасться!
Ірина ще намагалася переконати сина не робити поспішних рішень. Але Олексій був таким же впертим, як і вона, і хотів усе робити по-своєму. Зрештою Ірина здалася. І вже за тиждень Олексій із Анною оселилися у двокімнатній квартирі, яку обрали разом.
Коли Ірина вперше завітала до сина в орендовану квартиру, її обуренню не було меж. Можливу майбутню невістку жінка просто спопелила б поглядом, якби мала на те сили.
Їй не подобалося, як Анна себе поводить, не подобалася обстановка в квартирі, але найбільше її дратував зовнішній вигляд дівчини. Анна розгулювала квартирою в дуже гарному халатику, якій їй неймовірно личив. Вона була гарною і від того, Ірині аж зле ставало.
Звісно, на місці Ірина не могла нічого сказати, була привітною і доброю, а от висловила своє невдоволення синові телефоном. Олексій, як завжди, пожартував і відмахнувся, тож бажаного ефекту Ірина так і не досягла.
Майже через рік після переїзду Олексій і Анна одружилися. Молодята не стали влаштовувати гучного весілля. Вони просто вирушили у двомісячну подорож, відзначивши таким чином своє одруження.
Дізнавшись про це, Ірина мало не плакала. Вона не могла повірити, що її маленький улюблений синочок Олексій одружився з цією, як їй здавалося, зовсім не підходящою йому Анною. Жінка не знаходила собі місця і дуже хотіла, щоб усе це було лише сном.
Поки молодята подорожували, Ірина несподівано для себе познайомилася з чоловіком, В’ячеславом. Він був розлучений і мав двох дорослих дітей, які жили окремо.
Їхні стосунки розвивалися таємно. Одного дня В’ячеслав запропонував організувати зустріч їхніх дітей, але Ірина категорично відмовилася.
Згодом В’ячеслав переконав її познайомити його з Олексієм. Ірина погодилася, тож запросила сина з дружиною на вечерю, щоб представити В’ячеслава.
Олексій одразу здогадався, що у матері хтось з’явився, і зрадів за неї. Адже тепер їй не стало б часу на нього і на Анну. Ірина все ще не втрачала надії на те, що син таки покине дружину і робила все від себе залежне, аби того досягти.
Вечеря пройшла здебільшого мирно. Олексій і В’ячеслав швидко знайшли спільну мову, що тішило Ірину. Але між жінками раптом сталось непорозуміння.
— Анно, скажи мені, будь ласка, — звернулася до невістки Ірина. — Ти ж уже доросла, можна сказати, жінка, ти заміжня за моїм сином! А чому ти йому нічого не готуєш?
— А навіщо мені щось готувати, якщо їжу можна замовити?! — відповіла Анна. — І часу витрачати не треба, та й до супермаркетів ходити.
— Вибач, звісно, але я не можу зрозуміти, на що ти тоді витрачаєш свій час? Якщо їжу ви замовляєте, порядок у домі наводять сторонні люди! Тоді, люба моя, чим ти займаєшся?
— Працюю! — трохи напружено відповіла невістка.
— Де ти працюєш, якщо ти постійно вдома сидиш і по місту гуляєш? — не могла заспокоїтись Ірина.
— У мене кілька проєктів в інтернеті, на які йде практично весь мій вільний час! Тож повірте, я без діла не сиджу! І, випереджаючи ваше наступне запитання, — сказала Анна, — на шиї у Олексія я теж не сиджу! Я теж непогано заробляю!
Іра знову хотіла щось сказати Анні. Але тут втрутився Олексій.
— Мам, досить! Перестань, будь ласка, ставити свої провокаційні запитання!
— Які ж вони провокаційні? — здивувалася Іра. — Я просто знаю, що твоя дружина сидить вдома і, по суті, нічим не займається, а навіть простого — приготувати їжу чоловікові — зробити не може! Що це за дружина така? — трохи підвищила вона голос.
— А вас це яким боком стосується, вибачте мене, будь ласка?! — втрутилася дружина Олекія. — Яка вам різниця, чим я займаюся? Головне, у нас із Олекієм усе добре, а решта вас, я думаю, не повинна хвилювати!
— А тебе взагалі зараз хтось питав? Я розмовляла зі своїм сином, і, коли я з ним розмовляю, тобі треба нишком сидіти! — розходилась Ірина.
Анна, нічого не відповіла, різко встала з-за столу й направилася до виходу.
— Мамо, ти зовсім уже меж не бачиш?! Що вона тобі такого поганого зробила? — заступився за дружину Олексій.
— Синку, я просто намагаюся піклуватися про тебе! Те, що, по суті, повинна робити твоя дружина! А вона тільки телефоном своїм крутить і більше нічого не робить!
— А хто тебе просить піклуватися про мене? — не витримав Олексій. — Хто тебе взагалі просить лізти в моє особисте, уже сімейне життя? І не смій більше підвищувати голос на мою дружину! Ти мене зрозуміла?
— Я не зрозуміла! — ошелешено відповіла Ірина. — Ти що, через свою дружину до мене таке казати будеш? — почала обурюватися мати.
— Ні, я зроблю розумніше! Я просто піду й залишу тебе тут! І в мене до тебе величезне прохання, навіть не прохання, а умова! Якщо ти не вибачишся перед Анною,я.
— Що ти тоді зробиш?
— Я просто перестану з тобою спілкуватися! Мамо! Вибір за тобою! Я не дозволю так розмовляти з моєю дружиною нікому і навіть тобі!
Розмова ставала безглуздою, тож Анна пішла, не бажаючи продовжувати подібне. Олексій попередив матір на отанок, що, якщо вона не вибачиться перед Анною, він припинить із нею спілкування.
Три тижні Олексій не виходив на зв’язок із матір’ю. Зрештою Ірина приїхала до них додому, вибачилася перед Анною і пообіцяла більше не втручатися в їхнє життя.
Нині стосунки між свекрухою і невісткою не те щоб налагодились – тали рівними. Любові немає, але є чіткі межі дозволеного в рамках яких все ж зберігаються хай не теплі, але родинні стосунки.
Головна картинка ілюстративна.
