Я – мама трьох діток. Я абсолютно щаслива, адже з дитинства мріяла про велику та дружну сім’ю.
Моя має має рідну сестру. Відразу після інституту вона поїхала в іншу країну, там вступила до інституту та вийшла заміж. Має двох діток. Поки бабуся жила, родичка часто навідувалась, а потім її візити зійшли на “ні”.
А рік тому моя тітонька повідомила, що повертається. Мовляв, вона з чоловіком розлучається, діти вже дорослі і вона не відчуває себе там удома. Тут вона придбала невелику хатину неподалік від нас і переїхала.
Ми одразу зрозуміли, що вона приїхала без копійки грошей, адже крім одного чемодана з одягом з собою вона більше нічого і не привезла. Одразу ж почали зносити усе необхідне. Дещо купували, дещо у людей просили, а що мали свого – несли. Мій чоловік облаштував їй душ і вбиральню в будинку, аби лиш тітонька почувалась добре у новій хаті.
Рік минув і ось, я при надії четвертим. Вирішила повідомити усіх на свій день народження. Гості зібрались, весело. Коли ж я поділилась нашою радістю тітонька сплеснула руками і голосно видала:
— Про що ви узагалі думаєте? Тут аби цих підняти на ноги. Самі копійки рахують, за роки так і не навчились гроші заробляти, зате малих повна хата.
Запала тиша. Вся родина здивовано переглянулась. а мій чоловік, коли впорався із здивуванням видав:
— Ну так! Хто б нас ще навчив, як не мудра тітонька.
Тітка почервоніла і вискочила з-за столу. З коридору почулись її схлипування. Вона пішла, але вертати її ніхто не став. відтоді вона не вітається ні зі мною ні з рідними, що були за тим столом.
От тобі і подяка за те, що майже рік допомагали людині, ремонт зробили, домашнє господарство подарували, паркан поставили за власний кошт.
От скажіть: потрібно було мовчати?
Головна картинка – pexels.
