fbpx
Історії з життя
А що, старі чоботи зовсім погані? – дивиться на мене чоловік з неприязню, – Нехай уже доносить, які є, допоки маленькі не стануть. Полагодити можна, залатати, навіщо ж відразу нові?

Мої батьки лиш зітхали, дивлячись на мого сина, мовляв шкода, хлопчина без батька росте, недобре це. Я пояснювала їм, що чудово сама справляюся з вихованням, а вони допоможуть, але батьки були впевнені, що без батька це не те.

Я розлучилася з чоловіком, бо той почав за комір заливати. Спочатку потроху, з після роботи, потім частіше, і зрештою я вже й на двох ногах його не бачила. Він був спокійним, але кому сподобається бачити такі картини щоденно? Та й синові який приклад він подавав.

Розлучилися мирно, він обіцяв платити аліменти. Поїхав до батьків і зник. На дзвінки та повідомлення не відповідав, а після лютого, так і зовсім сліди загубились.

Заміж я більше не хотіла, годі з мене. Коли на роботі співробітниця запропонувала познайомити її із двоюрідним братом, я ввічливо відмовилася.

Співробітниця не відставала, переконуючи, що її брат просто золото, не має згубних звичок, роботящий, серйозний, таких зараз не знайдеш. Я погодилася з ним зустрітися, але тільки для того, щоб від мене відстали.

Леонід, так звали цього “червонокнижного” чоловіка, заїхав за мною ввечері додому. Вони поїхали до парку, на прогулянку. Я непомітно розглядала Леоніда. Високий, лисуватий, худорлявий. Одягнений просто, без лоску, проте акуратний.

Протягом усієї прогулянки він ставив запитання. Де працюю, скільки заробляю чому розлучилася. Коли Я сказала про дитину, Леонід здивувався щиро:

– У тебе є дитина? Сестра мені цього не сказала. Скільки років йому, примхливий?

– Артему 5 років, – відповіла я вже шкодуючи про зустріч, – спокійний, добрий хлопчик, я його дуже люблю.

– Зрозуміло. У мене дітей не було, ми з колишньою дружиною так і не наважилися на цей крок. Я розлучився з дружиною через різні погляди на життя, ми виявилися чужими людьми.

Після прогулянки Леонід зник. Та я й знала, що буде так. Одразу побачила, як він змінився при згадці про дитину. Проте через місяць він з’явився з букетом у мене на роботі і запросив до кафе. Я розгубилася, і чомусь погодилася. Зустріч пройшла непогано, Леонід жартував, був галантним та чемним.

Зустрічі почастішали, і я зрозуміла, що він мені симпатичний. Одного разу ми навіть узяли з собою гуляли разом з Артема, Леонід особливо не виявляв до нього уваги, але я розуміла, що син йому чужий, і він не знає, як поводитися.

Батьки переконували мене, що кращого варіанту не знайти, і треба не прогаяти такого чудового чоловіка. Тож, коли він мені місяць тому запропонував з’їхатися, я взяла сина і перебралась у квартиру до Леоніда.

Леоніда після цього, як підмінили. Він став буркотливим і вибагливим. То я готую несмачно, то дитина шумить. До того ж я повинна тепер була звітувати ледь не за кожну корпійку. Причому не фігурально говорю, він вираховував гроші до копійчини, навіть мою зарплатню.

Коли ж я сказала, що купила нові чобітки синові, Леонід насупився.

– А що, старі чоботи зовсім погані? Нехай уже доносить, які є, допоки маленькі не стануть. Полагодити можна, залатати, навіщо ж відразу нові?

Я дивилась на нього і ніц не розуміла. Тож не з його кишені, свої витратила і не захмарну суму, а вісімсот гривень, по знижці узяла.

Отримавши премію передноворічну, я купила собі нове пальто та сумочку, старі були зовсім заношені та застарілі. Пальто не гріло, а сумка облупилась при першому ж морозі.

– Наталя, мені здається, ти надто марнотратна. Це наш спільний сімейний бюджет, а ти так невміло розпоряджаєшся їм. Я ношу куртку вже 10 років, і нічого, гарна куртка. Наступного разу питай у мене дозволу на покупки, інакше ти всі гроші розтратиш. Тобі б жити та радіти, що тобі такий чоловік, як я попався. Ну сама подумай, які перспективи мала? а я і сина твого прийняв і тебе. звичок поганих не маю і все в дім несу. А ти? Тобі дякувати потрібно, а не речі собі нові купувати.

Й-у-й, люде, люде! Звісно, я того ж дня речі зібрати хотіла і від нього з’їхати, але виявилось, що нікуди. Мої батьки врапт заявили, що нас із сином не приймуть:

— Стерпиться, злюбиться. – мама моя каже, – А що ти думала? Зате у сина твого тато тепер є.

От як мені тепер бути? Невже доведеться за кордон з сином податись?

03,01,2023

Головне фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page