— А ти вгни голову, промовчи, будь розумнішою. З часом вони побачать яка ти хороша пара їхньому сину і приймуть тебе з усією душею – повчала мама втираючи мої сльози.
Знаєте, мені ще тоді слід було зробити так, як підказувало серце, а не слухати порад від мами моєї і виправдань від чоловіка свого. Можливо, тоді б і доля моя інакше склалась, не стояла б я оце в снігу із дітьми і двома торбами.
Заміж, таке чарівне слово, подія якої чекають усі дівчата. І чують і бачать життя не щасливе у тому “замужі” своїх матерів, а все одно переймаються тим, а чи й вони у той заміж потраплять.
У моїх батьків відносин не було. Була мама і був тато, які між собою і не розмовляли толком, інколи місяцями. Мама готувала сніданки обіди і вечері, тато приносив зарплатню, мама витрачала гроші, а тато їв те, що вона готувала.
Їх, навіть і сусідами не назвеш, бо сусіди, хоч вітаються. А от вони і того інколи не робили. Про розлучення у них мови ніколи не було. Усіх усе влаштовувало. Змінювалась їхня поведінка на людях тільки. Тоді тато для мами ставав вкрай важливим і дорогим. Вони тримались купки і цілком успішно робили вигляд щасливого подружжя.
Я ж довго заміж вийти не могла і то було причиною гірких сліз матері моєї. Для неї той факт, що старша сестра тричі вже від чоловіка свого тікала був не таким значущим, як те, що я отого чоловіка не мала.
— Старша у мене за руками, – казала вона із гіркотою в голосі, – а от із молодшою як бути?
Коли ж на роботі наш новий співробітник почав мені знаки уваги приділяти, то чи я на нього поглянула, а мама уже й вельон мені придбала. Після першого побачення, мама вже цілком серйозно запитувала, коли прийдуть свати і чи не хотіла б я відзначити весілля у ресторані “Старий Лев”.
Рік ми зустрічались, але наречений все не знайомив мене зі своїми батьками “Встигнеться” казав мені ніяково. А коли тест показав дві смужки – таки повів він мене у дім свій.
Такої зустрічі холодної я не очікувала. Чашку мені поставили тріснуту, а тарілку – надщерблену. Чоловік, як поглянув на те все – густо почервонів, але ні слова не сказав. Свекри засипали мене запитаннями і з усього виходило, що я не освічена, не приваблива, не маю за душею анічогісінько і що єдине щастя у моєму житті шлюб із їхнім сином.
Ох і хлипала я тоді жаліючись мамі на такий прийом. Однак, вона мене заспокоювала і казала, що вони мене приймуть і полюблять. Головне, аби я заміж вийшла, а вони змиряться.
За три роки життя із чоловіком я пройшла усі кола які описував Данте. Свекруха була мені у супові, вбиральні, шафі і у нашому із чоловіком ліжку. Поява одразу двох діток нічого хорошого не принесла, навпаки, навіть.
А мій чоловік так само, як і у день нашого із його батьками знайомства, червонів, ніяковів і мовчав. Навіть, коли його мама осипала мене епітетами від яких бантики злітали і птахи замовкали, він ні слова не казав.
А того дня свекруха прилетіла до нас з самого ранку, явно без настрою. Спочатку довго волала, розбудила дітей і зрештою, вилила суп, яким ми мали обідати, у вбиральню.
Я не витримала і вперше відповіла їй як годиться. Отого мовчання і чекання коли ж свекруха в мені розгледить гарну жінку своєму сину, у мені не залишилось, ні краплини.
Слово за слово і виставила вона мене за двері. Зрештою, я опинилась зимового дня із двома малими дітьми серед снігу на вулиці. Чоловік мій ніби розчинився у повітрі. за нами не вийшов і мамі слова поперек не мовив. ніби, то його геть не обходило.
Пішла я тоді до мами і тільки й чула від неї найближчими днями, а чи не дзвонив чоловік, а чи не перепросив. А якщо уже, то чого я ще вдома.
А чоловік мене таки набрав і таки перепросив. Коли я висловила йому усе, що думаю про його родину і його реакцію, він заплакав:
— Поїхали звідси. Хоч у село, хоч на край Всесвіту, але подалі від них обох. Будемо жити удвох, я навіть адресу своєї їм не скажу. Будь ласка, я кохаю тебе, не йди.
Мама, звісно каже, що треба простити і поїхати із ним куди б не кликав. А я не знаю, а чи слухати її, а чи зробити так, як підказує серце – заблокувати його номер і забути про всю ту родинку разом?
Скажіть мені, як же вчинити?
