Я працюю у великій компанії, і є у нас один співробітник. Вітя постійно приходить на роботу із незадоволеним обличчям. Що не день, усім розповідає про те, яке у нього життя не легке.
А вся вина не на ньому, а на його дружині, адже вона не дбає про нього і про будинок. Навіть неодноразово приходив, усім показував фото, як не прибрано у нього в будинку і не вимитий посуд. Я подивилася на фото і мені ще кумедно навіть стало. Так, легкий безлад, але щоб він побачив, що діється у мене вдома, то взагалі втратив би дар мови. Вирішила якось на перерві поговорити з ним.
— Вікторе, Ти чого такий кислий знову? — трохи сміючись запитала я.
— Так, як: чого? Додому приходжу, а там вічний армагедон. Дружина уваги на все те не звертає. А одружився я ж не з такою жінкою зовсім.
— Я бачив фото, які ти іншим показував. Це ще нічого такого, зважаючи на те, що в тебе ще й син. А скільки йому років, до речі? Побував би ти в моїй хаті, зрозумів би як у тебе чисто. Але я просто не встигаю, бо багато працюю.
— Сину три роки. Ну і що? Я вважаю, що раз дружина сидить удома, то має бути ідеальний порядок. Інакше, що вона там робить?
— А ти хоч раз пробував посидіти вдома із сином? Ти можеш десять разів прибирати за день, а дитина знову щось витворить. у домі де є діти, ідеально чисто тільки у корзинці з солодощами.
— А я працюю. Гроші у дім приношу. Доки вона просуду помити не може, я основний годувальник, між іншим. Та й що то буде, якщо я ще й з дитиною сидітиму. Я одразу сказав, ще коли малий на світ з’явився: дитина твій клопіт, а я на роботі виморююсь. Приходжу додому і відпочиваю. Хоч вона і намагалась мене залучити: пограй. На руках потримай. Ага! Зараз же!
А я стою і щиро шкодую його дружину. Я не жінка, але розумію скільки клопоту з малою дитиною. та й які він там гроші той Віктор приносить. Десять тисяч? у столиці? Сміх.
— Послухай, хлопче, – кажу йому, – Та ти повинен на ту жінку молитись. Любить вона тебе, раз досі терпить і не пішла за обрій разом з твоєю дитиною.Ти хоч уявляєш, скільки зараз віддати за квартиру потрібно. А продукти, годувальнику, ти коли в останнє купував? Я вже про одяг для дитини і дружини мовчу. А ти “тарілка не вимита”. Та я за все життя такої дівчини не зустрічав і якби зустрів, одразу б за дружину узяв би і на рукох би носив. так що притримай трохи свого язика. Та й не по-чоловічому це – на жінку усім охочим жалітись. Усі і так біля скроні пальцем крутять.
Ніби, як одіяло. Принаймні більше Віктор на дружину не жаліється.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
