Я любила чоловіка, а він любив себе. Ось так можна описати мій шлюб, який тривав на хвилиночку – десять років! За цей час я тримала в чистоті хату, свого Ігоря і віддалено працювала. тому на думку чоловіка, зовсім не працювала.
Спочатку мені було приємно дивувати його смачними стравами, далі подарунками.
– Звідки у тебе гроші на такі дорогі речі, – питав він захоплено розглядаючи чи дорогий тример чи нові запонки.
– Я чарівниця, – усміхалася я.
І чоловік вирішив, що якщо я з нічого можу мати гроші, то вже не так і важливо, скільки він кладе в сімейний бюджет.
Я жила в щасті, от чесно скажу, моя ілюзія щастя була для мене реальністю, бо я кожного вечора готувала і робила затишок для коханого чоловіка. Звичайно, мріяла, що у нас буде дитина, але поки Ігор не дуже такого хотів, казав, що треба своє діло запустити.
Ми жили в квартирі, яку купили йому батьки і час від часу ще підкидали грошей, тому гроші на старт у нього були. Я ж тримала всі витрати на харчування та оплату комунальних.
А одного дня я прокинулася і зрозуміла, що скоро тридцять вісім і може вже й пізно про дитину думати.
Кинулася на огляди і там мені підтвердили – шанси мінімальні, але за великі гроші все можливо.
– Що? Та в інших все безплатно виходить, а я тут маю таку грошву вивалити? У мене в бізнесі проблеми і я не маю лишніх грошей.
– Ігоре, я позичу в батьків, візьму позику, але давай спробуємо.
– Що ж, як хочеш…
Перша спроба була невдала, на другу я вже ледве нашкребла, прийшлося перестати балувати чоловіка вишуканими стравами і просити гроші на продукти.
– Що? Якщо вже тепер нема грошей у тебе на продукти, то що буде, коли з’явиться дитина?
– Я й так довго чекала!, – вперше в житті я проявила наполегливість, – або ти мене підтримуєш, або мені такий шлюб не потрібен!
Чоловік погодився зі скрипом, але й ця спроба нічого не дала. Я просила третю спробу. Мені здавалося, що за всі ці роки, коли я все йому віддавала і нічого не просила, то я заслужила отримати нарешті те, чого так довго хотіла.
– Ні, я не маю грошей, – відказав він.
Це стало для мене громом серед ясного дня.
Я опинилася на вулиці зі своєю мультиваркою і хлібопічкою. Прийшла до батьків і там вже досхочу вилила душу. Була сама на себе не схожа.
А тоді в голові виникла та думка – а як Ігор прийде миритися, а я така?
Отже, треба перестати і чекати його з усмішкою.
Коли я вже перестала чекати і замість надії в серці оселився відчай, то я знову думала – він прийде і побачить мене таку, я йому це не подарую і так не порадую.
Почала знову брати проєкт за проєктом, хотіла купити квартиру і похвалитися перед Ігорем.
Далі хотіла знайти чоловіка і похвалитися перед Ігорем.
Хотіла мати дитину і похвалитися перед Ігорем.
Ось такий у мене був план і я до нього йшла з упертістю.
А потім я зустріла Мар’яна, випадково і банально. Розговорилися і почали зустрічатися.
А потім я геть забула, що я маю комусь щось доказувати, бо я відчула нарешті, що таке, коли про тебе турбуються у відповідь.
Знаєте, у мене й квартира є, чоловік чудовий і дитина якось сама собою з’явилася, але не з’являється думки, що цим треба перед кимось хвалитися.
Хтось скаже, що я просто відпустила минуле і, певно, буде правий. Коли не хочеш і згадувати минуле – це таке відчуття?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота