fbpx
Історії з життя
— Або я, або твої онуки. Твої діти і на роботу ходять і з іншими людьми спілкуються, їздитимуть туди сюди. Малі взагалі до школи ходитимуть. Я проти! Я літня людина! Ти телевізор дивишся? Якщо твоя донька нас не береже, мусимо самі про себе подбати

Так склалось, що моя мама ніколи не мала власного житла. З батьком вони жили до розлучення у його батьків, а бабуся по татовій лінії заповіла свій дім дядькові. Після розлучення з татом мама досить таки довго жила у найманій квартирі, аж доки ми з чоловіком не купили дачу. Коли мама попросилась туди жити, ми з радістю погодились, адже будиночок там досить не поганий і земля своя є. Все ж добре, що в ньому мама житиме і з пирогами нас чекатиме.

На дачу до мами ми приїжджали спочатку часто, але через зайнятість все рідше і рідше. У мене двоє дітей і в планах розширення жилплощі, тому з чоловіком працюємо на двох роботах. Дітей водить на гуртки, годує, а інколи і спати вкладає сусідка, яка стала нам за няню.

За три роки, що ми з чоловікам крутились голови не піднімаючи, моя мама встигла знайти собі нового чоловіка. Жили вони в нашому будиночку, а ми й раді – все ж і мамі не сумно і чоловік при господі.

А цієї осені наше життя перевернулось з ніг на голову. Вирішили ми з чоловіком все ж взяти більшу квартиру. Знайшли просто ідеальний варіант, але для її придбання слід було все ж продати нашу стару. Вирішили, що доки будемо переїжджати відправимо дітей на дачу до мами. І тут почалось неочікуване…

Новий і до цього часу досить спокійний мамин чоловік влаштував сцену:

— Або я, або твої онуки. Твої діти і на роботу ходять і з іншими людьми спілкуються, їздитимуть туди сюди. Малі взагалі до школи ходитимуть. Я проти! Я літня людина! Ти телевізор дивишся? Якщо твоя донька нас не береже, мусимо самі про себе подбати.

Чесно кажучи. я отетеріла. Попросила дядька Петра трохи пригальмувати і згадати, що він живе в домі де я господиня, якщо захочу гуртожиток влаштую. Але тут аж підскочила моя мама. Вона ніби й не проти аби діти тут трохи пожили, але в словах її чоловіка є правда і вона теж переймається.

Ну! І як тепер бути? Виставити за двері рідну маму і коханого рука не підіймається, та й зручно, що вони там живуть. Але дім наш і правила в ньому теж ніби й наші! Чоловік категоричний, каже легше няню найняти, аби вона тих два тижні з дітьми на дачі побула але маму з татом таки ввічливо попросити звільнити жилплощу. Все ніби й так, але то ж моя мама…

Автор Анна К.

Передрук без згоди автора заборонено.

facebook