— Вона спочатку поводилася так, ніби моє слово нічого не означає, — ділиться Зоя Максимівна. — Що б я не сказала, все їй не до вподоби. Навіть якщо це щось невинне, на кшталт питання «Як справи?». Говорила, що я втручаюсь у їхнє життя. Коли я намагаюся зв’язатися з ними, вона не піднімає телефон. І ніколи потім не передзвонить. А сама не дзвонить мені, не питає, як я живу. А на житло розраховує! Мовляв, їм тісно в одній кімнаті, вчотирьох. Запропонувала продати квартиру та дозволити їм розширитися. Так, я прямо встала і побігла робити так!
Людмила – невістка Зої Максимівни, – дуже незадоволена нею через квартирне питання. На даний момент вона, її чоловік Іван та двоє діточок-дошкільнят живуть у маленькій однокімнатній квартирці. Це житло колись давно Зоя купила своєму сину, щоб забезпечити йому хороший старт в житті.
— Зараз тішуся, що квартиру на себе записала, а не на Івана. А то вони явно не стали б мене взагалі питати…
Двушку можна купити практично за однокімнатною ціною, якщо брати варіант неподалік. Люда все дізналася. Ціна відрізняється несильно, потрібна лише невелика доплата. Сім’я Люди спокійно може дати їй цю суму. Тоді їхні життєві умови стали б набагато кращими, можна було б дітей поселити в окрему кімнату. А то зараз зовсім не те.
Двокімнатна квартира могла б вирішити багато негараздів цієї сім’ї. Проте Зоя Максимівна зовсім не хоче продавати однокімнатну.
Вперше Іван заговорив про це з матір’ю два роки тому, прийшов разом із дружиною. Тоді вони тільки збиралися заводити другу дитину.
— Йдеться ж про ваших рідних онуків! – намагалася аргументувати невістка. — Про їхнє комфортне життя. Хіба вам начхати, що вони живуть у невідповідних умовах?
— Наче я така наївна, — сумно зітхає Зоя. — Своїх інтересів у неї немає, тільки про моїх онуків дбає. Звичайно! Я відповіла “ні”. Сказала, що вони й так за оренду роками не платять, мешкають кілька років на чужій території. Нехай за це скажуть «дякую». І що мені відповіла невістка? Що я не надто хороша бабуся.
Зоя посміхається.
— Якщо чесною, я зовсім не засмутилася від таких слів. Не те, щоб я дуже хочу бачитися з онуками. Ці діти дуже складні. Чи не слухаються, постійно незадоволені усім. Невідповідно поводяться. Іноді мати невістки бере старшого до себе, та тижнями відходить від цього. Складно з цими дітьми дуже складно… Двох одночасно брати ніхто не хоче!
— А ви їх ніколи не забираєте?
– Ніколи. Намагаюся не лізти, просто дивлюся збоку. Це дуже не подобається невістці, вона спить і бачить, як би впросити мене допомогти їй із хлопцями. Бабуся зобов’язана це робити. Ха! Я ці питання навіть не обговорюю. Коли про це заходить мова, просто нагадую їй ті слова. Мовляв, ти ж хотіла мені онуків ніколи не показувати, пам’ятаєш? Ось і маєш.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
