Моя сусідка по сходовому майданчику спала й бачила своїм зятем Станіслава із нашого під’їзду, що проживав поверхом нижче в купленій його заможними батьками квартирі для сина-студента «Львівської політехніки», де навчалася також її донька Агнеса. Та серце дівчини давно належало Антону, який уже працював простим інженером на «Термоприладі», проживав із батьками в двокімнатній квартирі на цій же вулиці, що й сім’я Агнешки. Проте її мама, Анна Казимирівна, незлюбила доньчиного залицяльника, що здавався їй занадто простим і непоказним поряд із такою красивою і заможною дівчиною, як її дочка, та продовжувала мріяти про перспективного чоловіка для Агнешки, яким видавався їй Стас, тато якого був директором заводу одного із райцентрів області.
Анна Казимирівна крутилася, як білка в колесі, щоб дім її був повною чашею. Вона непогано заробляла, але відмовляла собі в усьому, щоб придбати гарні й добротні меблі й техніку, красиво оздобити квартиру.
Володимир Михайлович, її чоловік, також мав високу зарплату, яку віддавав дружині, бо вона вважала, що він непрактичний, не вміє розпоряджатися сімейним бюджетом, витрачає гроші на дурниці.
Дурницями Анна називала захоплення чоловіками нумізматикою. Вона милостиво виділяла якісь кошти на придбання чергової монети для його колекції, мотивуючи для себе свою доброту тим, що благовірний не курить, не йде з друзями на пиво, то хай краще ходить на збори своїх колег-нумізматів, що й дешевше й спокійніше для родини. Тим не менше завжди бурчала, коли чоловік вирушав на чергову зустріч із колекціонерами.
Володимир Михайлович частенько їздив у відрядження, і тоді Анна Казимирівна розгортала свою діяльність, щоб контролювати доньку, аби не бачилася з Антоном, і намагатися всякими способами поєднати її зі Стасом. Для її ж блага, думала Анна, щоб жила її єдина дочка, як у Бога за дверима, не рахувала кожну копійку, тим більше, що хлопець накинув на неї оком, коли Анна знайшла привід, щоб попросити його про допомогу, мовляв, щось із комп’ютером, а в неї термінова робота. Поки Стас усував неполадки, повернулася донька і, звичайно, ніколи б не здогадалася, що то мама так спланувала, щоб потім віддячити за допомогу чаєм зі спеченим нею тортом, і швидко покинути молодь, зіславшись на термінові справи.
Анна Казимирівна вважала знаком долі, коли незнайомий юнак узявся їй допомогти нести сумку з продуктами, поки комунальники усували несправність ліфта. Тоді вони й познайомилися, навіть виявилося, що жінка знає з інституту його батька, де вони разом навчалися. От хто є вигідною партією для єдиної доньки, його тато допоможе молодятам міцно стати на ноги, і з ним Агнешка зазнає кращої долі, ніж вона. Треба тільки щось вигадувати, щоб Стас мав нагоду частіше до них приходити.
Хлопець уже сам шукав нагоди бачитися з дівчиною: то квитки в кінотеатр придбав на трьох, а друзі відмовилися прийти, то День ангела в нього сьогодні і він запрошує маму й доньку на каву. Агнеса погоджувалася прийти тільки з ввічливості, насправді, з голки одягнений, вихолений і самовпевнений юнак чомусь викликав у неї відразу. А він уже встиг сказати Анні Казимирівні, що йому дуже подобається її дочка, чи вона не буде проти, щоб він із нею зустрічався, на що отримав відповідь, що вона хоче єдиного – щастя доньки, і бачить це щастя тільки в парі з таким прекрасним юнаком.
Донька, наперекір мамі, продовжувала зустрічатися з Антоном. Якось він провів її додому, коли вже було далеко за північ. Тато був у відрядженні, мама накинулася на неї з докорами, а хлопцеві взагалі заборонила переступати поріг їхньої квартири, так як нібито помітила, що пропали з татової колекції три цінні монети, і вона підозрює, що це може бути справа рук Антона, тому що більше в них ніхто не буває. «А як же Стас»? – запитала Агнеса. «Та як ти смієш таке подумати на порядного хлопця, сина директора заводу?!»
Антон був надзвичайно ображений, хоч дівчина намагалася захистити його перед мамою. Анна Казимирівна поставила перед нею ультиматум: або дочка покине Антона й зустрічатиметься зі Стасом, або вона пише заяву в поліцію про дорогоцінну пропажу. Агнешка вирішила вдавати, що послухала маму, але надалі таємно зустрічатися з Антоном, а Стасові сказати, що його не кохає.
Агнеса вночі майже не спала, а на третій парі в неї розболілася голова, і дівчину відпустили додому. Вона відчинила двері і раптом почула якісь голоси, що доносилися з кухні. «Дивно, мама ж на роботі», – здивувалася дівчина. І тут вона побачила маму із незнайомим чоловіком. Вони мило розмовляли, п’ючи каву з маминим тортом. На столі була відкоркована пляшка дорогого напою.
– Знайомся, мій колега Сергій, – відрекомендувала його вкрай збентежена мама.
Коли гість пішов, донька зажадала від мами пояснень.
– То, значить, ніхто в нас, крім Антона, не буває?! – з іронією в голосі запитала Агнеса, – а тато знає, що дружина в час його відсутності з колегою розважається?
– Не знає й не повинен знати, – почала сповідатися мама, – то мій друг, що завжди мені допомагає, бо твій тато постійно у відрядженнях, та й толку, коли він є. І знай, що все, що ми з ним придбали, це й завдяки Сергію.
– То, може, твій друг і компенсував собі за допомогу срібними монетами?
– Ні, то я йому дала, щоб продав колекціонерам, бо в нього виникли фінансові труднощі.
– А татові як ти збиралася пояснити? Все звалити на Антона? Так ось, і я тобі висуваю умову: я нічого не скажу татові, але ти покинеш цього Сергія, допоможеш мені позбутися нав’язливого Стаса й не заборонятимеш зустрічатися з Антоном.
Агнеса не розповідала коханому, що її мама зраджувала татові, вигадала історію про сантехніка, який замінював кран у ванній, а мама залишала його в квартирі й ходила до сусідки. Антон захотів зробити приємний сюрприз майбутньому тестю. Йому вдалося перекупити цінні монети, щоб поповнити тестеву колекцію.
Так сімейна таємниця стала гарантією миру й спокою в родині.
