Позику брати не хотілося, а накопичена за останні три роки сума до мільйонів далеко не дотягувала. Запропонувала сусідам по комуналці, де вона проживала, свою кімнату, а вони із задоволенням купили. Гроші, звичайно, теж невеликі, але краще так, ніж зовсім нічого. Будиночок незабаром знайшла, який і хотіла – маленький, але зате з пічкою. І навіть банька є. Ділянка крайня, біля самого лісу і ялинові лапи в сніговій шубі звисають по-хазяйськи через паркан. Заселилася відразу ж, на початку грудня. Не злякало, що ділянку заметено снігом вище коліна, що дачне селище вже значно спорожніло. Головне – дорога є, є своя машина, а з настанням ранніх зимових сутінків в декількох будинках все-таки спалахує світло. Ці освітлені вікна, розчищені від снігу доріжки, дим з труби, гавкіт собак радували Ольгу – поруч люди. А ось сусідня ділянка була порожньою.
– Напевно господарі навесні приїдуть, – думала Ольга, роздивляючись доглянуту, пофарбовану блакитною фарбою будову.
Коли будинок від пічного тепла досить погрівся, Ольга почала наводити порядок і затишок. Купила красиві шпалери і за три дні перетворила кухню і дві кімнатки. Не поспішаючи, із задоволенням підбирала тюль і штори на вікна, скатертину на столик, доріжки на підлогу. Розставляла на полицях прозорі баночки з крупою, з цукром, з квасолею. Заповнила велику вазу з зеленого скла фруктами. Улюблені книги зайняли невелику книжкову шафу. Вибрала в магазині яскравий чайний сервіз і такі ж тарілки, затишний торшер і бра. А ще купила багато різних за розміром яскравих махрових рушників.
Щоранку Ольга Петрівна прокидалася і говорила собі: – Яка ж я щаслива в своєму маленькому будинку. У комуналці у неї були непогані сусіди, але загальна ванна, туалет, кухня – не дають затишку, доводилося підлаштовуватися під чужий ритм життя. А тут, з першого погляду полюбився будиночок, вона вперше відчула себе повністю спокійною і щасливою. І навіть рано прокинувшись, не хотілося повалятися в ліжку, тому що не терпілося на своїй затишній кухонці зварити в мідній візерунчастій турці улюблений напій – каву з корицею, додати до неї в красиву чашку вершки і пити його, смакуючи і поспішаючи маленькими ковточками, дивлячись в вікно на засніжений двір. Потім, тепло вдягнувшись, виходила чистити доріжки і милувалася спритними білками, які із задоволенням розбирали частування з годівниці, підвішеній на ялинову лапу: горіхи, насіння, сухофрукти. З посмішкою спостерігаючи за рудими звірками, Ольга знову ловила себе на думці: як же чудово жити в своєму будинку, мати свою ділянку, де тільки ти господиня.
Ближче до кінця грудня вдарили морози. Невідомий художник розмалював вікна, розкидав по заметах іскристі алмази, кожну гілочку одягнув в шубку з інію. Сніг хрустів під ногами, немов крохмаль, з якого в дитинстві мама варила журавлинний кисіль. Ось в такій морозний день на ділянці Ольги з’явився кіт. Він скромно сидів біля хвіртки, ніби чекав запрошення. Весь в інії, замерзлий, худий.
– Привіт малий! Проходь, не соромся, тут тебе ніхто не скривдить, – покликала Ольга Петрівна гостя. Він слухняно потопав за господинею в дім. Не відмовився ні від курячого супу, ні від вермішелі. Заглянув Ользі в очі так, ніби запитав: – А залишитися можна?
Вона погладила його зі словами:
– Якщо ти нічий, то залишайся. Будеш Митрофан. І мені веселіше.
Митрофан проспав до вечора близько теплої грубки, повечеряв і попросився на вулицю. Ольга випустила кота і зайнялася справами. Періодично визирала у двір – кота не було. Мороз міцнішав.
– Може у кота є господарі? Просто в гості заходив? – говорила вона собі. Коли в останній раз вирішила перевірити, чи не повернувся Митрофан, очам не повірила! На ганку, крім Митрофана сиділи ще чотири кошенятка! Різномасті, худі, облізлі, засніжені.
– Ну, заходьте, гості дорогі, – запросила Ольга. – Що з вами робити? Митрофан, я сподіваюся ти всіх зібрав?
Було зрозуміло, що це покинуті і нікому не потрібні кошенята. Такі завжди є на дачах, залишені, покинуті на самовиживання. Швидше за все малеча прибилася до дорослого кота, а він допомагав їм вижити: пташок і мишей ловив. Але мороз, що посилюється змусив нещасних йти до людей. Ольга Петрівна вилила залишики супу в миску і всі четверо взялися до їжі. Митрофан втомлено прикривши очі сидів поруч.
Ольга принесла до грубки коробку і рішучим голосом пояснила:
– Так, хлопці, сьогодні ночуєте тут, а завтра топимо баню, миємося, обробляється і тоді подивимося. Може навіть на дивані дозволю спати. Митрофан не змусив себе довго вмовляти, затягнув найдрібніше кошеня в коробку, інші залізли самостійно.
…Кошенята спали. У грубці догорало останнє вугілля, віддаючи спекотне тепло гостинному дому. Ольга Петрівна сиділа біля столу і плакала: це ж діти, їм по 6 – 8 місяців. Хребет і ребра можна без рентгена дивитися, хвостики немов щурячі. Один чорний, один рудий і два сірих. І всі замурзані, як ніби в печі жили.
Рано вранці Ольга була вже в місті. Записала всі рекомендації ветеринара на листочок: як годувати, як обробити, дози. Закупила різної крупи, м’яса, ряжанку і мисочки різних кольорів. Повернувшись додому протопила лазню і всіх п’ятьох, одного за іншим опрацювала і намила. Варила кашу з фаршем, годувала по годинах, весь інший час кошенята спали, сил набиралися. Митрофан теж спав, напевно зняв з себе відповідальність за чужі життя, розслабився. В туалет ходили на вулицю гуськом, малеча не відставала від “татуся” ні на крок.
Ольга Петрівна незабаром теж заспокоїлася: їли всі добре, не хворіли, а вага згодом набереться. Он через чотири дні вже Новий рік, пора до свята готуватися, треба ялинку нарядити, гірлянди розвісити. А ще у неї Санта є, який пісеньку про ялинку співає. Треба тільки кнопочку натиснути і він тобі обов’язково заспіває.
Ніщо в світі не трапляється просто так, все для чогось потрібно.
Я та сама сусідка з блакитного будиночка. Уже серпень. Я варю малинове варення і дивлюся у вікно. На сусідній ділянці Ольга Петрівна ходить навколо яблуні, збирає стиглі плоди в кошик. На ганку лежать п’ять красенів-котів. А я дивлюся і думаю: може і мені залишитися зимувати на дачі?
Автор: Gаnsеfedern.
Фото – ілюстративне, з відкритих джерел.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
