Сім’я мого нареченого була типовою, без теплих відносин і любові, здавалося, що там кожен сам за себе. В Ярославові мені подобалася його стриманість, врівноваженість і я думала, що його батьки такі ж спокійні та виважені. Проте, мені прийшлося побачити, що його батько байдужий до всього, що відбувається в його родині, а до Ярослава дуже холодний, мати хоч і виявляла більше теплоти, але теж була замкнута, а от молодший брат був яскравим самолюбом.
На той момент, коли ми одружувалися, то Ярослав вже заробив на свою квартиру, йому було тридцять два, а мені двадцять дев’ять.
– На подарунки від нас не розраховуйте, – сказав батько, – у вас все є, а нам молодшому на весілля треба збирати, теж ощасливив нас, але у нього хоч дитина буде, а у вас й так нема.
– Добре. – відказав Ярослав.
Я помітила, як свекруха стиснула губи, було видно, що їй не подобається те, як чинять з її сином.
І тоді я подумала, що, видно, Ярослав її дитина від якогось чоловіка, а вже молодший син саме свекра.
Десь глибоко ще жевріла надія, що вони таки подарують гарний подарунок, але вона пропала, коли свекор на весіллі подарував нам фотоальбом:
– Будете тут свої щасливі спогади залишати. Бажаю аби їх у вас було багато, – гордо сказав він.
Я дивилася на нього, ну чисто тобі Мойсей зліз з гори і показує заповіді. В Ярослава жоден мускул не заграв, подякував батькові і потиснув руку. Обіймів не було.
Свекруха ж обійняла нас і втиснула мені в руки сіру коробочку.
Мені не було цікаво, що там, бо очевидно, то сережки і або з горошинкою або пікові. Навіщо вона мені їх дарує, коли я в такому не буду ходити?
Але ми відгуляли весілля і зібрали подарунки. Я вирішила віддати сережки мамі, вона в них ще буде ходити, проте, коли я відкрила коробку, то очі забула – там були старовинні сережки з чудовим камінням. Коли я віднесла в ювілірку аби дізнатися про їх вартість, то мені давали за них дуже пристойні гроші.
– Ярославе, вони коштують, як пів твоєї квартири! Звідки у твоєї мами такі прикраси?
Не знаю, вона мені не розказувала.
Я з радістю одягла їх на весілля до молодого сина і хоч воно було дуже пишне, а свекор всім хвалився, що то він його зробив, мені було геть не заздрісно. Я дивилася на свекруху і бачила, що вона милується своїми прикрасами в моїх вухах.
Мені хотілося кілька разів розпитати її чи знає Ярослав, що його батько йому не рідний. І мені випала така нагода.
Це було на хрестинах її першого онука, свекруха розімліла від щастя, коли потримала дитину на руках, згадувала, яким був Ярослав, яким Олег і тоді я її спитала:
– А Ярослав знає, що Вадим Васильович не його батько?
Вона так пильно на мене подивилася, а тоді каже:
– Ти з чого таке взяла?
– Бо він не ставиться до нього, як до сина.
– Він ні до кого не ставиться з теплотою, хто має свою думку. Він любить тільки тих, хто йому лестить.
І вона зітхнула. Так зітхає жінка, яка давно знає про іншу і живе далі, тому лише, щоб люди не говорили. Я дуже сподіваюся, що до наших дітей Ярослав буде ставитися краще, ніж його батько рідний до нього.
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
