— Аллочко! Вітаю тебе, щастя тобі у сімейному житті!
Ця банальна фраза вже встигла набриднути, невже не можна вигадати чогось нового, свіжого. Всі вітають однаково — нудно. Боже, як я втомилась.
— Алло, я не знаю, що тобі побажати, просто все замість слів скажуть квіти.
Це була Іра, найкраща подруга. Вона завжди допомагала, підтримувала у важку хвилину, завжди з’являлась саме тоді, коли була найбільш потрібна. Іра завжди знала, що потрібно сказати, зробити, що слід подарувати. От і сьогодні вона піднесла три великі, ніжно-жовті, троянди, улюблені квіти Алли. Алла ніколи не вірила, що жовтий — це колір розлуки, для неї це був колір сонця, тепла, радості, життя, не вірила до того дня… рівно два роки тому.
Сергій з’явився в її житті якось несподівано, тоді коли вона зовсім нічого вже не чекала від своєї лихої долі. Він був не такий як усі, кого вона знала раніше, він був уособленням її мрій: стрункий, темноволосий, із зеленими очима і хорошими манерами. Ні, у нього були і недоліки, але ніхто їх не помічав. Він оточив її ніжністю і коханням, він був готовий виконати всі її бажання, бо справді її кохав. І Алла відразу його покохала, вона віддала йому своє серце і душу. Їм заздрили друзі і просто перехожі, дивлячись на двох закоханих, що проходили повз них. Все було наче у казці. Вони збирались невдовзі одружитись…
Того дня вони мали визначити остаточний день весілля. Але Сергій запізнився, він приїхав лише о десятій вечора і в знак вибачення подарував їй три жовті троянди. Чи це хвилювання через весілля, чи поганий настрій, зіпсований дощем, який лив цілий день, але запізнення Сергія розізлило Аллу… Потім дівчина багато разів згадувала свою реакцію, і їй здавалося, що це вона у всьому винна. Перед тим як піти, Сергій сказав:
— Алло, що б не сталося, я тебе кохатиму завжди.
У відповідь вона лише відвернулася. Через півгодини по від’їзді Сергія — а він завжди приїздив до неї на власному автомобілі — враз наче облило водою, їй стало погано й з’явилось відчуття, ніби усередині щось обірвалось. Аллі стало важко на душі. Невдовзі в кімнаті задзвонив телефон. Від звуку дзвінка їй стало не по собі. Вона підійшла і тремтячими руками потяглась до слухавки, але відразу ж зупинилась. Здалося, що, піднявши слухавку, вона зробить щось, що вже ніколи змінити не може. Але хтось уперто продовжував телефонувати. Алла взяла слухавку. Вона почула голос мами Сергія, яка говорила крізь сльози. Вона повідомила, що Сергій у приймальному відділенні і що Алла повинна негайно приїхати. Аллі здалось, що це он, що їй варто прокинутись і все буде добре, як і раніше.
Бліда як крейда, Алла з’явилась у лікарні. Вона не пам’ятала як вийшла із дому, як приїхала сюди, але приїхала вона надто пізно. Сергій не стало уже. Потім тато Сергія розповів, що сталося того вечора. Було темно і лив сильний дощ. Сергій майже доїхав додому, як раптом…
Алла звинувачувала у всьому себе: якби вони не посварилися, якби вона була терплячішою, якби… та найбільш гнітило її те, що не встигла попросити пробачення в Сергія. Через день з ним попрощалися. Алла принесла дві жовті троянди.
Стас був її другом ще зі школи, і коли не стало Сергія, юнак був поруч. Мама постійно повторювала, що життя триває, що поруч із Аллою є такий хороший хлопець. Алла довго опиралась, але врешті погодилась. І от сьогодні вона стала законною дружиною Стаса. Він був щасливим, а вона… Вона просто вирішила скоритись долі.
— Я прийшов по тебе, я кохаю тебе. Стас простягнув їй квіти, і вона взяла їх. Алла знала, що тепер вона щаслива, і буде щасливою вічно. Жовтий — не обов’язково колір розлуки, іноді це колір вічності.
Автор – Тетяна МАРЧУК.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
