Роками я жив із відчуттям повної непереможності. Мій телефон завжди лежав екраном донизу — наче маленька чорна надгробна плита над моїми таємницями. Я був майстром паралельних світів, де в одному я був зразковим сім’янином, а в іншому — вільним мисливцем. Я був певен, що тримаю руку на пульсі ситуації. Аж поки одного разу випадково не побачив її руку в долоні іншого чоловіка. І вперше по-справжньому злякався. Не через гнів, а тому, що в ту мить зрозумів: я вже давно нічим не керую.
Роками я жив із відчуттям повної непереможності. Мій телефон завжди лежав екраном донизу — наче маленька чорна надгробна плита над…