— Юль, ти знову так пізно? — запитала я її якось у листопаді, коли на годиннику було вже за одинадцяту. — Я ж хвилююся, темрява на вулиці, ліхтарі через один горять.
У цій хаті стіни пам’ятають забагато. Іноді мені здається, що вони просякли тими звуками, які малі Юля з Миколою намагалися…