– Та як тобі сказати, мамо, – Оксанка зітхнула, зробивши ковток із чашки й поправивши волосся. – Вчора привезли нового чоловіка. Він майже не спав, усе намагався говорити. Знаєш, бувають такі люди, у яких на душі накопичилося стільки всього, що вони просто не можуть мовчати, коли відчувають самотність.
Коли за вікном сірів звичайний зимовий ранок, а мороз малював на шибках візерунки, я йшла знайомою стежкою до високого паркану…