X

– Та як тобі сказати, мамо, – Оксанка зітхнула, зробивши ковток із чашки й поправивши волосся. – Вчора привезли нового чоловіка. Він майже не спав, усе намагався говорити. Знаєш, бувають такі люди, у яких на душі накопичилося стільки всього, що вони просто не можуть мовчати, коли відчувають самотність.

Коли за вікном сірів звичайний зимовий ранок, а мороз малював на шибках візерунки, я йшла знайомою стежкою до високого паркану…

K Nataliya

— Замість того, щоб посидіти на призьбі, книжку почитати чи телевізор спокійно подивитися, ви тільки те й робите, що траву їй рвете та грядки перекопуєте. Нащо воно вам знадобилося на старості літ? Тримаєте той клопіт, ніби без нього жити не можна.

День після від’їзду доньки завжди здавався Євдокії найдовшим у році. Зазвичай усе відбувалося поспіхом, під гавкіт того ж таки старого…

K Nataliya

— Мамо, ти залишишся з Артемком, — поставила вона мене перед фактом, збираючи велику валізу. — Вадим усе одно постійно на роботі, від нього користі мало. А я поїду, зароблю грошей, оновлю гардероб, куплю все необхідне для хати.

Раніше я думала, що моя власна історія давно закінчилася і все, що мені залишилося, — це жити чужими клопотами, тривогами…

K Nataliya

Настя міцніше стиснула її теплу руку. – Пробач, мамо, що не вміла тобі показати, як тебе люблю.

Ніна з’явилася в їхній хаті через два роки після того, як не стало Настіної матері. Батько довго ходив похмурий, постійно…

K Nataliya

– Я тобі не бабця, – суворо казала Валентина Василівна, не відриваючись від монітора. – І я зайнята. Йди до матері.

Валентина Василівна поправила комірець ділового костюма і знову переставила важкі папки на робочому столі. У її відділі все працювало як…

K Nataliya

— Я шукала свою доньку, — мовила я, дивлячись йому просто в очі. Потім мій погляд перевівся на дівчинку, яка з цікавістю розглядала мене з-за спини жінки. — Я шукала її всі ці роки.

Минуло майже сім років. Сім довгих років, протягом яких я щодня прокидалася з однією і тією ж думкою. Тоді, у…

K Nataliya

– Оксано? Це ти? – жінка примружила очі, вдивляючись у її обличчя. – А я чую, хтось так цокає каблуками ззаду, наче на підборах по асфальту. Не одразу й упізнала тебе в цьому пальті.

Старенький автобус важко зупинився серед поля, пасажири квапливо виходили, бо треба було ще пройти кілька кілометрів до села. Повітря після…

K Nataliya

– На аліменти не подавай, – кинув він наостанок у коридорі, навіть не глянувши на семирічну Настю, яка тулилася до мого коліна. – Я буду допомагати, коли зможу. А офіційно з мене нічого вимагати не треба.

Сніг того року впав раптово, ще на початку листопада, й одразу затягнув усе довкола сірим сухим морозом. Усе валилося в…

K Nataliya

— Вибачте, якщо голосно говорив, — сказав він, дещо соромлячись свого сиплого голосу. — Просто не зміг стриматися. У мене син народився. Три дні тому.

Я сиділа біля вікна в плацкартному купе й спостерігала, як за склом повільно пропливають сірі листопадові пейзажі, розмиті безперервним дрібним…

K Nataliya

Коли він привів Юлію знайомитися, я одразу спитала його: – Сину, це та єдина? Одна на все життя?

У мене Богдан – пізня дитина. Я привела його на світ для себе, бо той чоловік так і не захотів…

K Nataliya