Роман повертався з роботи в поганому настрої. Зірвалася вигідна угода, на яку він дуже розраховував. Подруга Оленка влаштувала спектакль, коли він зателефонував і повідомив їй, що поїздку на море доведеться відкласти. Роздратована дівчина назвала його скнарою і кинула слухавку.
І в довершення до всього, Ромі подзвонила мама Надія Олексіївна, яка проживає з чоловіком за містом в невеликому котеджному селищі. Жінка скаржилася синові, що у неї зламався тонометр, а їй з її проблемами без нього не обійтися.
Після невдалого робочого дня Ромі найбільше хотілося дістатися до дому, прийняти душ і лягти спати. Але довелося їхати в аптеку за новим апаратом для матері, а потім мчати за місто, щоб його відвезти. Почекати хоча б до завтра Надія Олексіївна категорично відмовилася.
— Ти хочеш, щоб я того? — жінка осудливо запитала у сина, і Роман зрозумів, що сперечатися з мамою — це марна трата часу.
Повертаючись від батьків, чоловік побачив дівчину, яка голосувала на узбіччі і зупинився. Йому не хотілося ні з ким спілкуватися, але проїхати повз він не міг, бо був не так вихований. Вже сутеніло, а дівчина була зовсім одна, і їй, можливо, потрібна була допомога. Роман зупинився і вийшов з автомобіля.
— Здрастуйте, — сказала незнайомка, — ви не могли б підвезти мене і собаку до ветеринарної клініки?
— Звичайно, — відповів Роман, — а що сталося?
Через кілька хвилин чоловік знову був за кермом, а на задньому сидінні його автомобіля лежав собака і сиділа симпатична дівчина. Вона гладила пса, який жалібно скиглив.
Анастасія, так звали незнайомку, розповіла наступне. Сьогодні вона зі своїм хлопцем поверталася з котеджного селища, де вони гостювали у друзів. Кирило, її хлопець, любитель швидкої їзди. І коли на дорогу несподівано вискочив великий собака, він не встиг вчасно загальмувати.
Настя змусила Кирила зупинитися і подивитися чи можна йому допомогти. Тварина виглядала погано, але надія була. Кирило ж категорично відмовився класти пса в свою новеньку іномарку і взагалі не виявляв ніякого бажання займатися порятунком бездомної тварини.
— Він сам винен, ти ж бачила, як вискочив на дорогу! Та й йому вже нічим не допомогти, то чого з ним возитися, тільки час втратимо!
Анастасія наполягала на своєму, вона не могла кинути тварину, тим більше, що відчувала свою провину в тому, що трапилося. В результаті пара посварилася, Кирило розсердився, сів у машину і поїхав, залишивши свою дівчину одну біля дороги з собакою.
Роман слухав розповідь дівчини і обурювався. Яким треба бути телепнем, щоб вчинити так, як Кирило.
У цей момент на зустрічній смузі проїхав сріблястий Порше, і Анастасія сказала:
— Це він. Мабуть, все ж вирішив повернутися.
— Зупинитися? — запитав Роман.
— Ні, — твердо відповіла дівчина, — мене з ним більше нічого не пов’язує. Є речі, які не прощають.
Завдяки доброті Анастасії і небайдужості Романа собаку вдалося врятувати. Вони вчасно встигли доставити пса до чергової ветеринарної клініки міста. Молоді люди дві години чекали в коридорі поки з собакою проводили усі необхідні маніпуляції, вони хвилювалися за долю бідолашного пса, а ще їм зовсім не хотілося розлучатися.
Через півроку Роман і Анастасія одружилися. Весілля було скромним, запросили тільки найближчих. А ще з ними був вірний друг — Барон, великий і добрий собака.
Фото ілюстративне. Pexels.