fbpx
Історії з життя
Анюта чоловікам там вже графинчик поставила і закуски приготувала, та згадала, що ще огірочки малосольні в погребі стоять. Спустилася в льох, огірочків набрала і хотіла зайти чоловікам на стіл поставити, та розмову з прочинених дверей почула і зачаїлася, прислухавшись

ЛЮБОВ НЕ НА ПОКАЗ!

Анюта вийшла з хати з повним відром корму для свиней і злюща пройшла повз чоловіка Генку, який вже третій день возився з колодязем. Різьблений йому захотілося зробити, щоб красиво було, як ніби зайнятися більше нічим! Дружина по господарству порається, животину годує, а він стоїть зі стамескою в руках, весь в тирсі і дивиться на неї, посміхаючись. Що за чоловіка Бог послав? Ні слова ласкавого не скаже, ні кулаком по столу не трісне, мовчки працює собі, зрідка тільки підійде, в очі подивиться і рукою по її русявій товстій косі проведе – ось і вся ласка. А так хочеться, щоб і «зіронька» та «лебедонька»…

Задумалася про свою жіночу доленьку, та мало через старого Бульку, спіткнувшись, не впала. Миттю підскочив Генка, підхопив дружину, а на пса строго подивився:

— Що ж ти під ноги то лізеш, покалічиш господиню.

Булька винувато очі опустив і в будку поплентався. А Анюта вкотре була вражена, як тварини чоловіка її розуміють. Запитала якось Генку про це, а він просто сказав:

— Люблю я тварин, вони тим же відповідають.

Анютка теж про любов марила, щоб і на руках носив, і слова гарячі в вушко шепотів, і квіточки щоранку на подушку… Та тільки скупий був Генка на ласку, вже й сумніватися Анюта почала — чи любить чоловік її хоч трошки?

— Боже помагай, сусідоньки, — заглянув через паркан Василь, — Генко, ти все дурницями займаєшся? І кому ці твої візеруночки потрібні?

— Хочу, щоб діти мої хорошими людьми виросли, на красу поглядаючи.

— Так дітей ще мати треба, — засміявся сусід, підморгнувши Анютці.

Гена сумно подивився на дружину, Анютка ж, збентежився, поспішила до хати. Не поспішала вона дітей заводити, молода, красива, для себе б ще пожити, та й чоловік ні риба ні м’ясо. А сусід то як хороший! Високий, широкоплечий, Генка, звичайно, теж непоганий, але той — красунчик! А як біля двору зустріне, так ласкаво говорить, що дощик літній шепоче: “Росиночко, сонечко ясне…” Душа так і змовкає, ноги підкошуються, але тікає від нього Анютка, не піддається його умовлянням. Заміж виходила — обіцяла вірною дружиною бути, мати з батьком он скільки років прожили душа в душу і її вчили сім’ю зберігати.
Але чому ж так хочеться в вікно виглянути і поглядом з сусідом зустрітися?

На наступний ранок Анюта виганяла корову на пасовище і зіткнулася біля хвіртки з Василем:

— Анюточко, голубко ясна, що ж ти стороною мене оминаєш? Чи боїшся? Надивитися на твою красу не можу, голова обертом іде, як тебе побачу. Приходь до мене на світанку. Як твій вранці на рибалку піде, так до мене і приходь. Вже я тебе так ласкою обдарую, найщасливішою станеш.

Анютка спалахнула вся, щоки запалали, сердечко стрепенулося, але нічого не відповіла Василю, тільки квапливо пройшла повз.

— Я тебе чекати буду, — сказав він їй услід.

Весь день думала про нього Анютка. Дуже їй хотілося любові та ласки і аж надто хороший Василь, і дивиться на неї таким спекотним поглядом, але зважитися вона на таке все ніяк не могла. Але до зорі завтрашньої час ще є, може бути і…

Увечері Гена баньку натопив. І сусіда попаритися покликав. А той і радий — свою топити не треба, дрова витрачати. Напарилися, та й в передбанник вийшли перепочити. Анюта їм там вже графинчик поставила і закуски приготувала, та згадала, що ще огірочки малосольні в погребі стоять. Спустилася в льох, огірочків набрала і хотіла зайти чоловікам на стіл поставити, та розмову з прочинених дверей почула і зачаїлася, прислухавшись.

— Та що ти нерішучий такий, Генко, — тихо говорив Василь, — ходімо, не пошкодуєш. Там такі вдовиці, так обласкані, а красуні дивишся і очі радіють! Не те, що твоя Анютка, мишка сіренька.

— Ні, друже, — почула Анюта тихий, але твердий голос Гени, — не потрібні мені ніякі красуні, навіть думати про це не хочу. А моя дружина не сіра мишка, вона найпрекрасніша з усіх жінок, що є на землі нашій. Немає такої квіточки, немає ягідки красивішої за неї. Я, коли на неї дивлюся, сонечка не бачу — тільки очі улюблені, та стан її тоненький. Так любов мене переповнює, як річку по весні, тільки біда, не можу я слова ласкаві говорити, не можу пояснити їй як сильно люблю її, Ображається вона на мене за це, відчуваю я. Знаю, що винен, боюся втратити її, адже не зможу я без неї й дня прожити, ковтка повітря вдихнути без неї не зможу.

Анюта слухала, застигши на місці, тільки серце голосно билося і сльозинка котилася по щоці. Потім голову гордо підняла, зайшла в передбанник і голосно сказала:

— Іди-но, сусіде… вдовицям тугу розганяти, а у нас з чоловіком важливіші справи є. У нас ще нікому на красу, Геною вирізану, дивитися. Пробач мені, коханий, за думки недолугі, за сліпоту мою, щастя в руках тримала, а не розгледіла. Ходімо, занадто багато ми часу даремно витратили…

Вранці, на світанку, не пішов Генка на риболовлю…

Автор: Марія Скиба.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

facebook