Так вийшло, що нещодавно мене запросили родичі до себе у гості. Давно у них не була, не дуже любила і раніше до них їздити, але так треба було. Цього разу вивернутись не вдалося.
Не скажу, що я надто вибаглива людина. Але бруду не люблю. А у родичів цих уся квартира заставлена якимись речами, коробками, статуетками. Все це в такому віковому пилу, що дихати було просто неможливо.
А ще вони мають кота. У мене в самої кішка, тому не розумію, як можна настільки не стежити за твариною, щоб довести до такого стану її лоток. Скрізь валяється клубками котяча шерсть. Дихати нормально я не могла практично з передпокою. Але коли прийшла на кухню та побачила посудомийну машину, мені стало зовсім не по собі.
Хазяйка запросила до столу. Мене попросили подати ганчірку. На раковині я побачила щось схоже на ганчірку, але воно ледь не ворушилось від того, скільки на ньому було усякого, я так і не зрозуміла, як цим можна витирати стіл. Їсти мені зовсім не хотілося. Швидше вже розхотілося, хоча я їхала до родичів кілька годин. Зовсім відмовлятися сісти за стіл було негарно.
Витерла потихеньку тарілку та вилку спеціальною серветкою і стала вдавати, що їм усе, що мені запропонували. Від господині не вислизнуло, що я якось дивно поводжусь.
– Мабуть, гидуєш нашою їжею! – сказала господиня. – А ось на шпалери нові, які я нещодавно поклеїла, уваги не звернула.
Які шпалери, коли довкола таке? Але вголос я нічого не сказала. Так, і що тут скажеш, коли люди не помічають у яких умовах живуть. Для них це норма і нічого такого в цьому вони не бачать. Зате шпалери нові вони бачать.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
