Бабусю, допоможіть мені вибрати з трьох женихів одного
– Бабусю, а ви, справді, знаєте більше від інших?
– Зараз як трісну по твоїх кучериках сковородою! Кудрі розпрямляться, а очі просвітлиться…
– Ой! – дівчина схопилася за голову. – Вибачте.
– Ото ж бо… – Бабуся змінила злий тон на добрий і тільки зараз зміряла гостю прозорливим поглядом. – Навіщо прийшла?
– Мені сказали, щоб я до вас звернулася. Кажуть, що все знаєте. Вибачте за це слово ще раз.
– А ти віриш, що я все знаю?
– Не дуже. Адже такі… ой… ну, ці… чарівні бабусі… вони тільки в казках бувають.
– А навіщо прийшла, якщо не віриш?
– Мені діватися нікуди. У мене доля вирішується. Якщо зроблю невірний крок… ох… – тут дівчина важко зітхнула, – можу промахнутися.
– На полювання зібралася, чи що?
– Ні! – спочатку вигукнула дівчина, потім схаменулася, і поправилася: – Ну, майже… Знаєте, адже життя так влаштоване… Начебто хлопці полюють на нас, а насправді виявляється, це ми полюємо на них.
– Сама додумалася? – здивовано підняла брови бабуся.
– Ага… – скромно відповіла дівчина. – Сама…
– Ну, розумниця… – Схвалила бабуся. – Значить, собі на умі. Гаразд, вистачить просторікувати, говори по суті. В чому питання? У нареченому? Любить не любить? Виходити, не виходити?
– Так, – кивнула дівчина. – А ви, виявляється, і правда, все знаєте…
– Чекай, чекай… – Бабуся зробила навколо дівчини коло пошани і захвилювалася. – Чогось ти мені не договорила… У мене з приводу тебе бачення плутаються…
– Так, я не договорила.
– Так договорюй! – знову гаркнула бабуся. – Бач, собі на умі! Хоче, щоб я їй допомогла, а сама мовчить!
– Та я не мовчу. Словом… у мене… це… не один наречений, а три… Якщо чесно, взагалі, у мене їх чотири, але четвертий, це так… несерйозно він… Веселий дурник.. Так що про нього не думайте навіть… Не напружуйте свою ауру…
– Щ? – не зрозуміла бабуся.
– Ну, це… чим ви там чаклуєте? Чакрами, чи що?
– Все-все-все… – заткнула її бабуся. – Не псуй про себе враження. Значить, з трьох одного вибрати хочеш? Було значить, у одного старого три сина…
– Вони не брати! – вигукнула дівчина. – Вони один одного не знають.
– Так це я так… Казку згадала… Один був багатий, але немудрий. Другий – ні так – ні сяк, а третій бідний, але дуже розумний.
– Ой! Звідки ви все про моїх женихів знаєте?
– А заміж дуже хочеться?
– Не дуже, – знову важко зітхнула дівчина. – Але треба. Мої подружки все давно при чоловіках, а я все вибираю. У них все просто – побачила одного підходящого, схопила за руку і в РАЦС. А у мене відразу троє. І все кличуть заміж. Ні, звуть відразу четверо. Але четвертий – так собі. З ним добре, але він якийсь не такий… Безперспективний.
– А чого ж ти про нього все згадуєш?
– Не знаю. Він мені, чомусь, частіше за інших згадується. Прямо, нахабно лізе в голову, і все…
– А фотографія його у тебе є?
– Є…
– Ану, покажи…
– Навіщо? – здивувалася дівчина. – Я про нього у вас не питаю. Я з інших вибираю…
– Показуй, кажу! – строго гримнула бабуся.
Дівчина дістала з сумочки телефон, покопалася в ньому і піднесла його до обличчя бабусі.
– Ось… Навіть тут сміється… Ніколи не буває серйозним…
– Так чого ж ти мене обманюєш – сказала бабуся, розглянувши фотографію.
– Я обманюю? – здивувалася дівчина. – Я нічого вам не брешу!
– Навіщо ти про нього говориш – безперспективний? У нього ж на лобі написано, що він стане і багатим, і знаменитим, і дружина у нього буде добра красуня. Ану, ану, я тепер на тебе подивлюся. Ти, до речі, йому в дружини підходиш… Але він може знайти і кращу.
– Як це кращу? – дівчина розгубилася. – І взагалі, навіщо ви про нього говорите? Я про нього у вас не питаю! Ну, що ви, прямо, мене плутаєте. Ви інших женихів подивіться, будь ласка…
– А чого ж у тебе очі так спалахнули, коли я про нього говорила? Почервоніла навіть. – Бабуся рукою відвела в сторону телефон, який дівчина все намагалася їй показати. – Ти в мене телефоном не тикай. Я інших женихів дивитися навіть не буду. І так знаю: багатий брюнет скоро сяде. Ні так ні сяк – який голений – так і буде до старості на своєму мотоциклеті торохтіти. Ну а бідняк, він, звичайно, розбагатіє, випадково, тому й зіп’ється. Хочеш маятися – бери будь-кого. Ну а про четвертого більше говорити не стану. Шкода його за тебе віддавати… Але виходу у тебе немає.
– Немає? – здивовано запитала дівчина, хоча очі її вже майже світилися від щастя.
– Усе! – махнула рукою на неї старенька. – Іди звідси! Та не забудь покласти в скарбничку, яка на вході стоїть, грошики. І не яку-небудь, а величеньку! Інакше, четвертий на тебе навіть дивитися не буде.
Дівчина знялась з місця і майже побігла на вихід, на ходу виймаючи зі свого гаманця найбільшу купюру…
Автор – Aнісімов.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
