fbpx
Історії з життя
Бабуся з радістю віддавала свою пенсію моєму брату. Він навіть не просив – вона сама радо бігла з пошти до нього. Та й навіщо ж їй гроші були, адже я все купувала.Їй і справді ні вчому потреби не було, адже я її любила. Бабусі не стало місяць тому, а вчора мій брат дав аж три дні, аби я виселилась з квартири. Бабуся залишила все улюбленому онуку. А я стою і не розумію, чому?

З дитинства мене вчили бути доброю, чемною, і ніколи не робити людям нічого лихого. Я росла люб’язною, готовою завжди допомогти, дівчинкою.

Нас в сім’ї двоє – я і мій молодший брат. Йому з дитинства мама приділяла більше уваги, пояснюючи мені це тим, що він хлопчик, їм це важливіше. Я не сперечалася, адже брата любила і хотіла для нього всього найкращого. Скільки разів за баловство брата отримувала я, якщо він щось накоїв, відповідала за це теж я. Від такої несправедливості я часто тікала до бабусі, адже, вона жила в сусідньому будинку. Після того, як не стало дідуся вона залишилася одна, в двокімнатній квартирі. Зазвичай, приходячи я прибирала, поливала квіти і готувала їсти.

Коли я поїхала навчатись, то сумувала саме за бабусею. До батьків мене не тягнуло, та й вони за мною не сумували.

Після закінчення навчання, я повернулася в рідне місто, знайшла роботу. Житло я знімати не стала, оселилася у бабусі, і їй було не нудно, до того ж завжди чисто і їсти я готувала залюбки. З братом ми перестали спілкуватися, оскільки мали занадто різні життя.

Він у нас якось все не міг у житті прилаштуватись. З робіт його звільняли, або сам ішов через співробітників, які не приймають його. З дівчатами теж не складалось. Як казала моя мама, йому не зустрілась жодна хороша. Я знала, що бабуся віддає йому всю пенсію. І це при тому, що він і не просив. Вона сама бігла з пошти до нього і віддавала.

— На, синачка, тобі потрібніше. А я якось там уже викручусь.

Я була проти цього, пояснювала бабусі і батькам, що тридцятирічний чоловік мусить їм допомагати, але марно.

А місяць тому бабусі не стало. Учора я дізналась, що свою квартиру вона залишила брату у спадок. Він прийшов і холодно заявив, що у мене три дні на збір речей. Але лиш своїх. Все, що у домі крім мого одягу, належить йому.

Я маю прекрасну роботу, заробіток дозволяє зняти комфортабельне житло. Але  мені цікаво, чому? Чому не навпіл, а все брату. Я б берегла спадок як зіницю ока, а він уже замовив авто з Америки. Дороге. Батьки і бабуся вкладають душу в нього і не помічають, що спускають гроші і свою доброту ні на кого.

Збираю речі і розумію, що я сирота. Та , мабуть завжди нею була, просто не розуміла цього.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page