Десять років я вважала, що маю найкращу у світі свекруху, навіть не свекруху, а подружку. Вона могла прийти до нас з Костиком на вихідні чи запросити нас до себе, разом їздили відпочивати, вона залюбки гралася з моїм сином від першого шлюбу.
Могла прийти до мене за порадою, як краще одягнутися на побачення, щоб я її нафарбувала, ми разом ходили по магазинах. Вона завжди ставала на мою сторону, коли Костик робив вибрики, навіть мирила нас, коли він приходив до неї після якоїсь суперечки.
А суперечка у нас була лише одна – чому він мене не бере заміж.
Коли ми тільки почали зустрічатися, то він казав, що не знає чи зможе здружитися з моїм сином, чи ми знайдемо спільну мову, чи вдасться зберегти стосунки такими ж і за рік.
Але вже десять років, а між нами наче все добре, разом працюємо і живемо, орендуємо квартиру. На мого сина Костя не витрачається і я не прошу його це робити, бо у Сашка є тато і він його забезпечує всім, що треба.
Єдине, чого не вистачає дитині – це уваги і тут Костя теж не хоче напружуватися, бо це не його обов’язки. Але мене це зачіпає, невже так важко вийти з дитиною погуляти в парку і вигуляти собаку чи навчити кататися на велосипеді?
Але найбільше мене зачіпає те, що моя перевірка розтяглася на стільки років і я далі без обручки.
– Чому ти тягнеш? Ти казав, що я маю сподобатися твоїй мамі і ми з нею чудово ладнаємо. Казав, що маю сподобатися твоїм друзям і так само вони стали моїми друзями. Казав, що я маю сподобатися твоїм дідусю і бабусі і так само вони мене люблять. Що ще?
І ось після чергового нагадування про обручку, він погодився і сказав своїй мамі, що ми подали заяву.
Що далі почалося… Свекруху мов підмінили, мені фиркає, не приходить і не телефонує, за кожен раз викликає Костю, бо у неї як не тиск, то ще щось і там починає йому казати, що він має вибрати собі гідну дівчину, а не мене з причепом.
Костя мені в очі це переказує:
– Бачиш, мама проти, вона каже, що від цих думок про весілля у неї погіршується самопочуття.
А я вважаю, що вона просто талановита актриса. От тільки вже заплуталася, коли саме вона грала роль: коли до мене приходила по потребі, чи тепер, коли її синочок нарешті виріс аби одружитися?
Я налаштована рішуче, хоч мені подруги й радять його покинути, бо ми не зможемо жити в спокої. Але я не для того десять років старалася аби тепер відступити. Та й чому я маю поступатися? Мені комфортно з Костею, хай він не ідеальний, але я вже звикла, а зараз знову шукай нового, звикай, підлаштовуйся. Мені вже тридцять сім, я не маю на це сили.
А ви як би вчинили на моєму місці?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
