fbpx

Багато років тому мама мені перед знайомством з батьками нареченого сказала одну річ, яка мені здалася недоречною, але тільки завдяки їй, я своє життя не занапастила

Зі Славком ми зустрічалися вже рік і він прийшов до моїх батьків знайомитися.

Мамі він чомусь не сподобався і я не розуміла, чому саме, адже він такий гарний, високий, любить мене.

– Дитино, – казала вона, – З лиця воду не пити… Але як ти з ним будеш жити, коли він такий важкий на характер?

Славко й справді не був веселуном чи жартівником, більше слухав, ніж говорив, але. Коли вже щось казав, то мало бути саме по його. Я спочатку дратувалася через таку його рису, а потім подумала, що раз чоловік так на своєму наполягає, то впевнений в тому, що все зможе подужати і я буду за ним, мов за кам’яною стіною.

В мене в родині тато може щось сказати. але й мама пропонує теж якісь свої варіанти і вони тоді разом роблять те, що скаже мама. Жартую – роблять добре для сім’ї.

І ось вже мені пропонує Славко поїхати до його батьків та познайомитися з ними. А я вся аж тремчу. Хоч мені тоді вже було двадцять п’ять років, вже б пора і заміж виходити.

Проте, моя мама каже:

– Доню, ти дивися не лише аби ти їм сподобалася, але дивися аби й вони тобі сподобалися! Дивися, як Славко себе веде з ними і роби висновки. Нема нічого страшного в тому, що тобі двадцять п’ять, а ти ще не заміжня – ще встигнеш!

Я тоді на ці слова не звернула уваги, бо мала бути дуже і дуже гарною, щоб їм сподобатися.

Приїхали ми до нього, хата велика, все в ладу. Посадив мене його батько на стілець та давай допитувати, що я та хто мої батьки…

Дивлюся, а мати бігає та на стіл накриває, а Славко собі біля мене, то в іншу кімнату вийде.

Сіли ми за стіл, а мати подає страви спочатку батькові, потім синові, мені, а остаток собі. Все батько розмову веде, а вона мовчить та все то за хлібом, то за сіллю, то щось впало, то подати, то віднести… А кухня ж рукою подати!

Дивлюся я на це все, та й слухаю, лише, що батько тут зробив та за які гроші купив.

Про матір ні слова, десь, видно поруч проходила.

Встали з-за столу і я вирішила матері допомогти, але вона замахала руками, а Славко й каже:

– Мати все сама зробить, не чіпай, ти ж гостя.

І так мені те «мати» різануло по вухах, наче не мамуся рідна, а служниця без зарплатні.

Жінка мені усміхнулася винувато і взялася до роботи, а я пішла на екскурсію садом і городом.

Коли прийшли в дім, то мені вже було постелено в окремій кімнаті і я заснула з важкими думками.

На наступний день Славко з батьками поїхали в ліс за дровами, а мені сказали аби я приготувала їм обід.

Я приготувала обід і, коли побачила в вікно, що вони вже на подвір’ї, то швиденько накрила на стіл та всім розлила борщ, поставила хліб, сіль, цибулю, щоб поїсти і не вставати.

Минуло хвилин п’ять, але нікого нема в хаті. Я вийшла на поріг і кажу, щоб ішли обідати. Але батько щось там крутиться ще на подвір’ї, а мати зі Славком чекають на нього.

Я чекаю ще десять хвилин, а в хаті нікого, бо батько кудись ще пішов, а ті сидять та його чекають.

Я тоді вийшла до них на вулицю і каже, що батько як пішов, то я йому підігрію, а ми ходімо їсти, бо ж стигне.

– Треба тоді накривати на стіл, коли всі в хаті, а не отак, – зробив мені зауваження Славко.

– Тобто, – обурилася я, – Вже обід і я покликала їсти, то чого він кудись пішов?

Одним словом, все застило на столі, але я вирішила, що нічого не підігріватиму. Мати заметушилася, коли батько через пів години прийшов до хати, бачте, він ще мав десь зустрітися з другом.

Вів він себе так, наче не борщ їв, а якісь помиї. Мені зовсім не подобалося те, які порядки в цій родині і вже точно, я не хотіла отак жити.

Видно, що Славко теж був не у захваті і ми розбіглися і зітхнули з полегкістю. Згодом я зустріла іншого чоловіка, який ставився до мене, як до людини, а не таке собі.

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page