fbpx

Багато років тому я опинилася в такій ситуації, що почала сумніватися чи взагалі мої батьки хочуть мені добра.

Родичі і друзі замість того аби спрямувати свій осуд на мого чоловіка, вчепилися до мене. Ви собі можете таке уявити?

– Ви така гарна пара, – говорили одні.

– Ми стільки грошей витратили, – казали батьки.

– Помиріться, – наполягали бабусі й дідусі.

Я не могла повірити, що всі ці люди, які були мені близькими, які мене любили, вони зараз проти мене через моє рішення. Через моє правильне рішення!

Все почалося з того, що я закохалася і була певна, що це взаємне почуття, бо як тоді Руслан ставав на коліна та просив моєї руки і серця? І ось для мене почалися щасливі клопоти – підібрати гарну сукню, вибрати дружок, запросити гостей, замовити торт, зал, музик, тамаду…

Мені в усьому цьому допомагала моя найкраща подруга Олеся і я вам скажу, що у неї був просто неперевершений смак і вибирала вона все, наче для себе. По суті, все так і сталося.

Ми вже з Русланом живемо разом, бо весілля через два тижні, то чому ми маємо чекати, потрху притираємося характерами. Я любила наші вечори, коли ми вечеряли гарячими бутербродами і дивилися якийсь фільм, все так було по-рідному, знаєте.

І ось в один з таки вечорів нам в двері задзвонили, а далі й грюкати почали. Руслан пішов дивитися і раптом блідий вернувся назад.

– Хто там?, – спитала я.

– Та помилилися дверима, то до сусідів, – каже він.

Але грюкати не переставали і я почула голос …Олесі:

– Відчиняй, любчику, в мене для тебе чудесна новина!

– Олеся?, – я була й здивована, й стривожена, бо не бачила ще подругу таку.

– Так, Мар’янко, не сподівалася мене побачити? І я не сподівалася побачити дві смужки, Русланчику! Чуєш? Дві смужки! У нас з тобою буде дитинка!

Я не могла повірити, та й хто б повірив на моєму місці, адже вони любили мене, а тепер он як.

– Не дивися на мене так, якби він тебе любив, то не вчинив би так, я перед тобою ні в чому не винна, – сказала подруга.

Я вискочила з квартири і боса подалася на другий кінець міста до батьків…

Мама мене обіймала, запевняла, що з часом все минеться, я ще знайду своє щастя. А далі почалося таке, що перевертало все з ніг на голову, раптом я стала тією, хто винен у скасуванні весілля!

Руслан приходив кожного дня під наші вікна, викладав серденька з свічок, співав, грав на гітарі, писав мені листи з вибаченнями і запевняннями, що він ніколи більше так не вчинить.

І першою слабину дала мама з татом!

– Доню, ну ти чого? Ми ж стільки грошей витратили на це весілля. Дивися, як він тебе любить!, – казала мама і тато кивав: «З ким не буває, ну перенервувався хлопець».

Далі підключилися рідні, які казали, що такий романтичний хлопець і одразу видно, що він мене любить, ну вчинив дурницю, що тут такого, він більше не буде.

– А де гарантії, що не буде, – питала я в них, – Ви мені даєте такі гарантії?

– Та всяке в житті буває, – опускали очі ці говоруни і порадники.

– То я маю з годинником чекати, коли це знову станеться? Щоби що?

Не було людини, яка б на мене не мала зуб, бо, бачте, свіжих голубців не поїли і витратилися вже на подарунок. Запевняли мене, що мене так ніхто не кохатиме, як Руслан, а я лиш казала – Боже збав від такого кохання.

Він живе з Олесею і не раз гуляв, а я знайшла своє кохання і маю з ним і дітей, і вже онуків, і він жодного разу не дав мені приводу засумніватися в тому, що я для нього єдина в світі. Ось що можна отримати, коли розумієш, як не хочеш аби з тобою чинили…

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page