З Маринкою ми дружили давно. Вона мала 8-річну доньку Олю. Вона любила грати з моєю Дашею. Вони були однолітками, тому швидко порозумілися. Поки дівчата грали, ми пили чай і розмовляли про життя. Найчастіше збиралися в мене, тому що подруга не могла терпіти безлад після ігор дочок.
Якось чоловік мені купив дуже гарний годинник. Я його берегла для особливих випадків – удома не одягалаа. І ось ми зібралися на вихідні на прогулянку, а годинника нема. Я обшукала всю квартиру, спитала доньку та чоловіка — ніхто їх не бачив.
А потім я запитала про годинник Маринку… Вона вмить змінилася в закрила переді мною двері своєї квартири.
Через тиждень я знайшла годинник під ліжком. Я пішла до сусідки, щоб перепросити і сказати, що я не мала на увазі нічого такого. Але вона мене не захотіла й слухати. Я дуже хотіла б з нею помиритися, проте ні вона, ні її донька біше з нашою родиною не спілкувались.
Як же повернути подругу, я ж нічого такого не сказала, просто запитала чи узяла вона ту річ.
Головна картинка – pexels.
