fbpx
Історії з життя
Батько у нас хороший і дуже нас любить, ми росли знаючи, що він у нас найкращий. Але у свої 56 вчинив не надто гарно з моєю мамою. Тепер я на роздоріжжі: Чи повинна я пробачити батька і продовжити з ним спілкування? Або продовжувати бойкотувати і ігнорувати його? Якщо я стану спілкуватися з ним, чи не буде це виглядати так, немов я зрадила маму?

У нас була звичайнісінька для нашого часу сім’я. Батько – успішний бізнесмен, мама-домогосподарка, яка присвятила себе чоловікові і дітям. Все йшло своєю чергою, як і повинно, було бути: ми дорослішали (я і молодший брат), у тата був налагоджений бізнес, ну а мама займалася облаштуванням сімейного гніздечка, так би мовити підтримувала затишок. Але в один прекрасний день все змінилося. Тато повернувся додому і став збирати речі, а потім повідомив всім нам, що він йде з сім’ї. Ця новина була для нас як грім серед ясного неба. Пам’ятаю, мама тоді проплакала всю ніч.

Як нам стало потім відомо, його нова обраниця була моєю ровесницею, тобто годилася йому в доньки. Мені зараз 25, а моєму батькові 56. Як говорять в народі: «Сивина в голову, а на очі пелена». Звичайно, вона молода, красива, доглянута – типова собі мадам, яка шукає “татуся”.

Мій батько дуже успішна людина користується повагою в вищих колах, на свій вік він не виглядає, а набагато молодше. Мама завжди стежила за його здоров’ям, харчуванням. Він щодня робив ранкову пробіжку, ходив в басейн і спортзал. Напевно, саме в таких місцях і знаходять тих, кого він знайшов. Він завжди користувався популярністю у протилежної статі. Моя мама ж навпаки повністю розчинилася в домашніх турботах, забувши про те, що вона не тільки мати і господиня, а й перш за все жінка. Це зіграло не останню роль в тому, що тато знайшов молоду. Адже не дарма кажуть, що чоловіки люблять очима.

Мама відтоді сама на себе не схожа. Вона дуже переживає. Як їй допомогти, я не знаю. Намагаюся більше часу проводити з нею, але навряд чи це полегшить її стан.

Я пишу, і сльози течуть у мене по щоках. Як він так міг вчинити? Але розумію, що нічого повернути не вийде. І потрібно просто змиритися. Чи повинна я пробачити батька і продовжити з ним спілкування? Або продовжувати бойкотувати і ігнорувати його? Якщо я стану спілкуватися з ним, чи не буде це виглядати так, немов я зрадила маму? І найголовніше питання, як допомогти мамі пережити це? Здається, вона зовсім опустила руки і вважає, що її життя скінчилося. Я вже переймаюсь, аби вона чого недоброго не наробила.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page