Батьки з вибором мого імені довго не морочились: записали перше, що на розум спало. От і жила я з тим ім’ям місця собі не знаходила. Чого тільки зі мною не траплялось, аж поки мама не розповіла історію прабабусі. Усе одразу стало зрозуміло. Я зважилась на рішучі дії.
Моя історія, можливо, допоможе комусь змінити своє життя в кращу сторону, так як це змогла зробити я. З’явилась я на світ у звичайній родині, мої батьки, думаю, навіть не морочилися над вибором імен для своїх дітей. Старшого брата назвали Іван, мене – Машею. Так я Машкою до двадцяти років і була. Ніхто навіть Марією мене не називав.
А ще мене нарекли «смугою невдач». І, знаєте, таки було за що. Як магнітом до мене чіплялися неприємності. Почалося це напевно ще з появи на світ: я дивом вижила. З того часу я крім нерідних стін і людей у білих халатах, нічого і не пам’ятаю. Все, що можливо було підчепити, я мала і минали у мене ті дитячі недуги не просто так, а з усілякими ускладненнями.
У школі було ще гірше. Навіть учителі за мене хвилювались. Коли я була у класі то не раз “ловила” світильники, шафи, а одного разу, навіть, дошку. Всі розводили руками, ніхто і ніколи такого просто не бачив. Уже в старшій школі я знала усіх спеціалістів поіменно, а вони мене. Мене навіть у палату одну клали, бо ж люди поруч теж отримували від моєї карми.
Так ось я жила і навіть не замислювалася про причини свого невезіння. Думала, що нічого змінити неможливо. Одного разу мені попалася цікава стаття в інтернеті про те, що ім’я, яке нам дають при появі на світ, може абсолютно нам не підійти і стати причиною неправильної долі, так би мовити. Про це припущенні я поділилася з мамою, яка так шкодувала мене завжди вважала винною себе.
Мама несподівано поділилася зі мною історією, яка трапилася з її прабабусею Ритою. За розповідями рідних все ніяк не могла наша бабуля мати дитинку. Тоді ще не було новомодних методів допомоги в цьому питанні, і вона звернулася до знахарки. Та їй порадила змінити ім’я на більш просте, християнське, мовляв, долю вона чужу проживає. Бабуся так і зробила. Перехрестили її на Марію. Незабаром вона і стала матір’ю свого синочка.
Уже наступного дня я йшла у паспортний стіл. Тепер я Анна, так мене і охрестили. І знаєте, все одразу стало добре. Я уже три роки не відвідую установ де трудяться люди в білих халатах. У мене з’явилась сім’я, а головне талан. Чоловік каже, що я його щасливий зайчик і ніколи навіть з дому сміття не виносить не поцілувавши мене, адже це, за його словами, приносить йому удачу.
На роботі шеф також на всі важливі переговори і підписання договорів бере мене з собою. Він впевнений, що саме моя присутність є запорукою успіху і процвітання.
От так, просто я змінила свою долю. Ніби вийшла з темноти на світло і нарешті живу на повну.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головне фото ілюстративне – firestock.
