Оксана була жінкою, якою могли захоплюватись багато людей: симпатична, добра, турботлива, завжди усміхнена. У її житті було двоє найдорожчих чоловіків – чоловік і син. Для них вона готувала найсмачніші страви, забезпечуючи їхній комфорт і добробут. Її дім завжди був затишним, а атмосфера – теплою. Оксана ніколи не була на морі, адже всі відпустки проводила вдома, займаючись хатніми справами. Вона була тією дружиною і матір’ю, про яку тільки можна мріяти.
Історія її знайомства з чоловіком була незвичайною. Одного разу, під час святкування Нового року, Оксана опинилась на вечірці, де був і Павло, молодший брат її одногрупника. Павло одразу звернув увагу на Оксану – “найскромніша з усіх”, як він потім сказав брату. Після свята Павло попрощався з Оксаною, цмокнув її і попросив чекати на звістку. Він залишив їй свою адресу, і відтоді між ними зав’язалося листування, яке тривало два роки.
Коли Оксана закінчила навчання і отримала диплом терапевта, одного дня вона отримала несподіваний лист від Павла. У ньому він писав, що перебуває в стаціонарі з серйозними проблемами, ходити не може – і просив приїхати. Не роздумуючи, Оксана зібрала речі й поїхала до нього. Але на її здивування, Павло зустрів її на вокзалі абсолютно здоровим і усміхненим. “Я тебе кохаю, – сказав він. – Завтра ми подаємо заяву до РАЦСу і одружуємось”. Оксана, хоч і була здивована, погодилась.
Після весілля Павло часто розповідав рідним і друзям, що його обраниця – дівчина перевірена й гідна його любові. Їхнє спільне життя почалося в маленькому містечку, потім вони переїхали до іншого міста через роботу Павла. Оксана завжди підтримувала його в усьому, відмовляючись від власних бажань.
Через кілька років доля звела мене з цією сім’єю. Я познайомилась із Оксаною, коли звернулась до неї за медичною допомогою. Вона запросила мене в гості, і я була зачарована цією жінкою та її розповідями про минуле. Вона з теплотою згадувала, як доглядала маленького сина, коли в будинку не було опалення, як Павло одного разу подарував їй розкішний букет квітів на 101 троянду.
На перший погляд, їхнє життя було щасливим. Але одного вечора Оксана несподівано запросила мене на зустріч у кафе. Там я побачила її заплаканою, і моя перша думка була, що щось трапилось із її рідними. Однак те, що я почула, перевернуло моє уявлення про її сімейне життя.
– Три роки тому, – почала Оксана, – я повернулась додому з роботи й побачила, що холодильник майже порожній. Попросила Павла, щоб відвіз мене на ринок, але він лише здивовано подивився на мене й сказав: “А ти знаєш, скільки зараз коштує бензин? Бери сумки й їдь сама”. Я звернулась до сина, попросила його допомогти. Він відповів: “Мамо, ти що? Я з сумками? Та з мене всі в місті сміятись будуть!”. Я зі сльозами на очах сама пішла на ринок і привезла продукти, ледь не обриваючи руки.
З того часу Павло почав давати на продукти мізерну суму. Водночас я оплачувала комунальні послуги, купувала одяг і намагалася якось утримувати сім’ю на свою невелику зарплату. Якось у мене зламався телефон. До зарплати ще було далеко, і я залишилась без засобів зв’язку. На день народження чоловік із сином подарували мені старенький телефон. Я, звісно, подякувала, але плакала від такого подарунка.
Ще гірше стало, коли я випадково дізналася, що Павло має іншу. Одного разу, повертаючись із виклику, я побачила його машину біля сусіднього будинку. Він допомагав молодій жінці нести сумки. З’ясувалось, що це його нова любов, з якою він уже давно живе і має з нею спільну доньку.
Коли я спробувала поговорити із сином, він лише відмахнувся, сказавши: “Мамо, не втручайся в моє життя”. Я зрозуміла, що стала для них обох просто зручною. Моє життя, моя любов і турбота – усе це залишилось непоміченим.
Того дня я допомогла Оксані переїхати до її тітки, яка потребувала догляду. Найдивовижніше, що ні чоловік, ні син так і не подзвонили їй до самого ранку. Я бачила, як важко Оксані прийняти правду, але водночас відчувала, що вона нарешті починає розуміти: її любов до цих чоловіків була односторонньою.
Минуло кілька місяців. Оксана знайшла сили почати нове життя. Вона чимало часу присвячує собі, своїм хобі та роботі. Вона записалась на йогу та курси художнього малювання. Друзі постійно кажуть, що вона стала сяяти її очі знову загорілись. А ви вважаєте, чи така беззастережна любов завжди виправдана?
