fbpx
Історії з життя
Біля нашого будинку є гарно впорядкований дитячий майданчик. Тут завжди гамірно. Приходить сюди й молода жінка у чорній хустці з трирічною донечкою Настусею. Спостерігаючи за цією картиною, не можу стримати сліз. А ще згадується інша — з мого далекого дитинства

Біля нашого будинку є гарно впорядкований дитячий майданчик. Тут завжди гамірно. Приходить сюди й молода жінка у чорній хустці з трирічною донечкою Настусею. Її чоловіка, Настусиного батька, не стало в AТО. Дівчинка цього ще не усвідомлює, безтурботно дружить-грається з сусідськими сестричками — п’ятирічною Катею і трирічною Олею. Їхній тато, щовечора повертаючись із роботи, обов’язково заглядає на майданчик. «Тато! Тато!» — гукають дівчатка і наввипередки біжать до нього. Не відстає від них і Настуся. Радісно збентежена, висне на шиї у «тата». Він і сам тішиться не менше дітей, підхоплює їх на руки, роздає гостинці… І хоча мама щоразу пояснює Насті, що це не тато, а дядя Вася, мала на те не зважає. Їй так потрібен тато!

Спостерігаючи за цією картиною, не можу стримати сліз. А ще згадується інша — з мого далекого дитинства.

Серпень 1947-го. Жнива. Дорослі працюють у полі, а ми, діти, пасемо корів — своїх і колгоспних. Недалеко чоловіки косять ячмінь, за ними жінки в’яжуть снопи, складаючи їх у полукіпки, які потім звозять на тік. Молотарка на току працює майже цілодобово. Біля неї порається дядько Андрій, який у жнива навіть додому не приходить. На ніч до молотарки з кожної ланки по черзі йдуть працювати жінки: дві розривають перевесла, дві — кидають снопи в гирло молотарки, дві відгортають зерно, яке інші відрами насипають у млинок, де відсівається полова. Провіяним чистим зерном наповнюють мішки. Зерна багато — цілі гори. Куди його потім відвозили? Кому? Наприкінці року на трудодень видавали лише по 200 грамів. Звісно, дітьми ми цим не переймалися…

Пильнуючи худобу, встигаємо скупатись, погратися — день такий теплий, сонячний… «Толька! — гукає хтось раптом. — Дивись, твого тата повели!». Наші погляди прикипіли до дороги. Два міліціонери вели дядька з батогом. «Тату!» — розпачливо кричить худенький Толя і щодуху біжить до нього — босий по будяках, по камінню. Коли наздогнав, усі троє зупинилися. Батько погладив сина по голівці, передав батога і пішов далі…

Батько Толі був їздовим, возив снопи на тік. Залишив уночі на возі корм для коней — два снопки ячменю. За цей «злoчин» його посадили на п’ять років! Забрали годувальника у п’ятьох малолітніх дітей: старшому — 13, найменшому ще й двох не було.

Як вони виживали в ті скрутні гoлодні роки? Певно, тільки Бог знає. Але виросли хлопці гарними, порядними людьми…

Автор – Софія ЦИБУЛЬКО. м. Городок Хмельницької області.

За матеріалами – Вербиченька.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook