Оля моя заміж вийшла вісім років тому. Жила увесь цей час у столиці, ніколи ні на що не нарікала, хоча була приймачкою у домі свекрухи. Коли я щось у неї запитувала, та лиш відмахувалась, мовляв і з мамою рідною інколи непорозуміння бувають, що говорити коли в домі дві жінки чужі одна одній живуть.

Я собі спокійна була увесь цей час. та й чого нервувати? Оля не жаліється, двійко онуків маю. До мене молоді часто навідувались, та й стосунки дивлюсь. у них хороші. Душенька моя раділа, що хоч дитина долі моєї одинокої не успадкувала.

Ну, так собі рік за роком, рік за роком. Може й не знала б я нічого, якби ж не пішов зять мій служити нещодавно. Донька моя його провела і вирішила до мене їхати. Я й рада собі, адже на городі якраз поміч буде, та й дітям радість тут у мене бути. Та й літо скоро малі поки не школярі, цілих п’ять місяців на природі і в тиші і спокої, вітамінів он скільки.

Приїхала моя Оля побула два тижні. Бачу стала вагу набирати, розквітла, погляд змінився. Якось вся розслабилась і заспокоїлась. Я собі думала, що то вона так переживала  за чоловіка, а може оці тривогі нескінченні що в столиці виють так на неї вплинули. Коротше, перебрала все, аж доки не побачила істинну причину.

Пробула Оля в мене два тижня а тут прямо посеред ночі дзвінок у двері. Пішла Оля відчиняти, а я собі за нею слідком, ну мало що там? Дивлюсь і очам своїм не вірю – сваха моя. Приїхала та не просто а з речами своїми і трьома котами. Так і так каже, чого сама буду в тій квартирі скніти, ще й на роботі дозволили віддалено працювати. Вирішила вона що квартиру здасть а нам зробить сюрприз – приїде без попередження.

Ну день сваха побула, другий і бачу що дуже вже вона жінка цікава. Олі моєї кожен крок контролює. Та й чай заварити без участі свекрухи змоги не має. насипить Оля дітям їсти, а сваха моя біжить перевіряти, чи правильно та все зробила, ще й коментує, що меншому надто гаряче а старшій – надто густе. Оля дітям казку читати а та й собі до них в кімнату біжить. Чую виправляє ледь не кожне слово. наголоси вчить ставити, ще й каже яку саме казку оля повинна сьогодні читати.

Тиждень минув перший а я вже від самого її голосу підстрибувала. Почала вона й мене “виховувати”. Я, бачте, надто часто їм і багато. а ще водою їжу запивати не можна і взагалі спати потрібно лягати о дев’ятій а не посеред ночі, як я собі звикла. До кожного слова вчепиться усе їй не те і не так.

Раз я їй відповіла гарненько, другий, почала вже й Олю свою боронити. Ну куди воно коли при дітях мамі за кожну фразу докоряти?

Другий тиждень оце вона в нас а я вже аж нездорова зробилась. Не можу ні чути. ні бачити цю жінку. Оля собі нормально все це сприймає. каже, що навчилась оті повчання просто не чути і по-суті, свекруха в неї дуже добра жінка, якщо не звертати увагу на слова.

Я вже просто більше не витримую. Вчора з олею говорила і попередила, що якщо ще хоч раз щось від свахи в свою. чи в її адресу почую – вирушить з речами, але без буса на Київ пані. Буде там котів життя навчати і сусідів виховувати.

Оля в сльози, просить потерпіти, бо якщо я так вчиню. то у них стосунки зіпсуються в сім’ї. Мовляв, чоловік у неї хороший. а свекруха напевне від переживань так розходилась. Та й куди тій іти, адже квартиру здано і договір підписано?

А мені скажіть яке діло?

Чого я маю в своїй хаті чути постійні дорікання? Я не невістка, не дитина а жінка якій давно за шістдесят.

Не знаю, як сваху приструнити, але так щоб і дитина потім на мене не мала жалю.

Може підкажете, як мені бути, бо терпіти все це вже просто не сила.

Галина Т.

05,05,2023

Головна картинка ілюстративна.