А після перерахунку її заслуг, то вже нема й мови про розраду і полегшення, несеш далі свого міха додому і ще й переконана, що в хорошої жінки все було б до ладу, а от у тебе… Але якось і вона прийшла до мене сумна.
Моя подруга Анна бездоганна, фігуру до своїх сорока п’яти зберегла попри двоє дітей, шкіра не старіє, хоч вона й не дуже по салонах гроші лишає, завжди зі смаком одягнена, діти виховані і успішні, всі стіни в грамотах і медалях. Чоловік не гуляє, з роботи приходить вчасно і всю зарплату їй віддає, ну більшість, я ж не можу сказати, скільки він заробляє, але зі слів Анни то всю.
Анна працює з восьмої до п’ятої, встигає дітей на гуртки розвести, вечерю приготувати, уроки вивчити і про чоловіка не забути. Коли до неї не прийдеш в гості, то унітаз сяє, як і підлога, а на кухні зайвої мисочки – все на своїх місцях.
А тут я, в якої все навпаки, сама не знаю, як ми лише дружимо, але я ходжу до неї за моральним стимулом, так я називаю чарівні пенделі. Чи то я так в своїх клопотах застрягаю, що не бачу виходу чи що, але тільки розкажу Анні про те, що в малого успішність впала, а вона тоді вислухає і каже:
– А ти до окуліста піди, може, він просто не бачить на дошці, от і не встигає та не розуміє.
Я думала, що вона мені порадить якогось крутого репетитора, який вкладе в дитину всі знання світу. А вона так сказала і я пішла та перевірила зір. Все так і було – зір впав, а я ж нічого не помічала.
Або кажу, що хочу скинути вагу, а грошей на фітнес-зал нема.
– А ти на роботу ходи пішки.
– Ти знаєш, куди мені перти?
– А ти швидко йди.
І я так вам скажу, що я відчула результати.
Анна зі мною ніякими проблемами не ділиться, бо їх у неї нема.
– Ти не хочеш поскаржитися на чоловіка чи начальство, – кліпаю я очима.
– Ні, у мене все добре, – каже вона, – Ти краще про себе розкажи, я коли слухаю, які в тебе клопоти, то моє життя видається мені ще кращим.
І отак дружили, я отримувала дієві поради, а вона утверджувалася в тому, що вона живе своє найкраще життя.
І спитаєте, де вона знайшла собі гудза? Я сама вражена, але і вона має щось людське.
Все почалося з того, що Анну підвищили на роботі, вона була задоволена, бо й зарплата більша, а роботу вона й так ту робила.
І ось прийшла до мене дуже задумана і я вже почала переживати:
– Зрадив?
– Ні.
– Донька принесла в подолку?
– Ні.
– Невістка не подобається?
– Ні.
– Щось зі здоров’ям?
– Все добре.
– Що ж сталося?
– Я не можу зрозуміти навіщо мені чоловік, – сказала вона і так глянула, що я справді зрозуміла, що вона! Вона не знає відповідь на це запитання, – Я більше заробляю, турбуюся про побут, про харчування, про рідних, знаю, кому що треба, слідкую за їхнім здоров’ям. А тепер у мене наче менше клопоту з дітьми, бо великі, менше варити і прибирати, і от я думаю – а чоловік мені для чого?
Ну, я аж розцвіла, нарешті, нарешті і в цієї ідеальної жінки є питання, є причина для розради і поради. Я їй і про «порожнє гніздо» розказала, про спільний час проведення і відпочинок, про пізнання наново прояснила…
Пішла вона щаслива і я щаслива. От для чого потрібні подруги!
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
