Катерина повернулася з дачі матері з двома важкими торбами — домашні компоти, солоні огірки, кілька баночок лечо. Мама Ніна проводжала її до дверей і, не стримавшись, знову заговорила про зовнішність доньки.
— Катю, мені не подобається, як ти зараз виглядаєш, — м’яко, але наполегливо почала вона. — Ти ж молода жінка.
— Мамо, у нас двоє дітей, я вдома цілими днями. Богданові й так подобаюся, — усміхнулася Катерина й перевела розмову: — Заїжджай у вихідні, онуки скучили.
Ніна кивнула, та турбота не відпускала: колись і їй довелося «брати себе в руки», коли чоловік Степан раптом захопився молодшою колегою.
Тоді вона схаменулася, змінила зачіску, схудла, і родина збереглася. Тепер Ніна переймалась, щоб історія не повторилася з донькою.
Катерина їхала додому й тихо зітхала:
— Мама, звісно, перебільшує, але щось у цьому є. Останнім часом справді ходжу у футболках і джинсах, про фарбу для волосся згадую раз на пів року.
У квартирі вже спали діти й чоловік. Щоб не гриміти банками, Катерина лишила пакунки на кухні та пішла до душу. На дзеркалі від пари з’явилися краплі, але вона все‑таки помітила кругліші щоки й сиве волосся.
— Та кому це, крім мами, треба? — подумала й вимкнула воду.
У кошику з брудними речами лежала Богданова сорочка: на комірі ледь помітна світло‑рожева пляма. «Мабуть, кетчуп чи томатний сік, — мимохідь вирішила Катерина й кинула сорочку в пралку. — Усе, спати».
Богдан і справді кохав дружину й дітей, та інколи згадував, наскільки іншою була Катя десять років тому. Коли в його невеликому офісі з’явилася нова стажерка Олена, він кілька разів запросив її випити кави — просто, щоб розвіятись.
Далі — вечеря після роботи, квіти «без приводу». Сам Богдан переконував себе, що це лише легкий флірт, нічого серйозного. Та одного разу приятелька Катерини, Марія, побачила їх разом у кафе.
— Богдане, подумай, що буде, коли Катя дізнається, — пошепки сказала вона, підходячи до його столика. — Я мовчатиму, але зроби висновки.
Чоловік занервував. Вечорами, повертаючись додому, чекав побачити на порозі чемодани. Флірт з Оленою він обірвав, та заспокоїтися не міг.
За тиждень після «кафешної» історії Марія завітала до Катерини на чай. Подруги дістали ігристого й жваво заговорили про все на світі. Коли ввечері повернувся Богдан, вони вже сміялися з дитячих фото.
— Дівчата, бачу, у вас весело, — посміхнувся він, але в душі тьохнуло: «Невже Марія розповіла?»
— Нам замало, — підморгнула Катерина. — Магазин недалеко, а ти одягнений.
Поки Богдан бігав у нічний супермаркет, подруги все ще базікали. Марія мовчала про випадок у кафе: вона бачила, як Катя світиться, коли говорить про чоловіка.
— Нехай самі розбираються, — вирішила подруга.
Тієї ночі раптом Богдану стало зле. Чоловіка поклали до стаціонару. Наступного дня, сидячи біля його ліжка, Катерина тихо сказала:
— Ти одужуй, а я влаштуюсь на роботу. Діти підросли, мені теж час виходити з дому.
Богдан кивнув, хоч завжди вважав, що його заробітку вистачає.
Нову роботу — помічницею менеджера у невеликій фірмі — Катерина знайшла швидко. Першого ж тижня купила фарбу для волосся, зробила модну стрижку, дістала з шафи колись улюблену спідницю‑олівець.
Щоранку бігла на зупинку, щоб не спізнитись: трохи руху — і за місяць не впізнати. Вечорами заходила до стаціонару й розповідала чоловікові, як складаються її перші робочі дні.
Коли Богдана , Катерина прийшла зустрічати його в елегантному пальті кольору хакі, з новою сумкою. Він не стримав усмішки:
— Ти змінилася. Наче повернулася та сама дівчина, у яку я закохався.
— Робота надихає, — відповіла Катерина. — Та й хвилювалася за тебе, апетиту не було.
Дома Богдан відчув, що дивиться на дружину по‑новому: струнка постава, блиск у погляді. Катерина й сама розуміла, що знову подобається собі в дзеркалі. А головне — їй стало цікаво жити: нові завдання, колеги, маленькі успіхи.
Ніна, помітивши оновлення доньки, тільки пораділа:
— Я знала, що ти впораєшся. Головне — не забувати про себе.
Катерина усміхнулася:
— Мамо, тепер я точно це розумію.
Богдан більше не шукав пригод. Він із вдячністю згадував Марію, яка змовчала, й обіцяв собі берегти сім’ю. А пляма на комірі, через яку Катя колись задумалася, виявилася справді лише слідом кетчупу.
І хоч у житті трапляються кризи, цього разу кожен зробив правильні висновки. Катерина повернула собі впевненість, Богдан — спокій, а Ніна переконалася: іноді достатньо доброго слова й трошки віри, щоб усе стало на свої місця.
Головна картинка ілюстративна.
