Брат після того, як був у мене на гостині місяць не телефонував, хоча до того ми із ним ледь не щоденно розмовляли. Набираю я його а він скидає. пішла і з телефону сусідки його набрала. Ото наслухалась, а все через свиню і картоплю.
Мій брат завжди був мені найкращим другом. ми із ним разом виросли, навіть учились разом в інституті. От тільки я у селі залишилась, а він у місті оселився.
Ще коли не було мобільних, то ми із ним одне одному ледь не щоденно листи писали. Не було у мене подруги близької, брат був. Ми із ним про все на світі говорили.
Коли ми сім’ї свої створили, то зв’язок не перервався. Часто на гостину одне до одного їздили і зідзвонювались щоденно. От такі близькі були завжди.
Зараз обоє уже дідусі і бабусі. Мого чоловіка немає, сама хазяйную. діти виросли, роз’їхались хто куди. Хата у мене дуже велика, важко мені самій, ще й город нівроку, але тягнусь як можу.
Завжди саджаю усього багато: брат помідори і баклажани полюбляє, діти картоплю беруть. та й дині і кавуни у мене гарні родять. Коли брат із онуками своїми приїздить, то у нас тут свято живота справжнє.
Цьогоріч, як і завжди, приїхав брат у кінці липня на гостину. Він тут рибалить, шашлики смажить, з друзями зустрічається. А вже як їхати мав, то я йому усього домашнього напакувала повну машину і мішечок картоплі підготувала у погребі.
Кажу:
— З лівої сторони від входу твій мішок стоїть. Зав’язаний синьою стрічечкою. То твоя улюблена Рів’єра. Вибрала саму більшу.
Він сам той мішок брав. я й не дивилась. Саме сальтисон для нього робила.
Поїхав і не дзвонить місяць. Я набираю, а він скидає. Ну що таке? за все життя такого не було.
Набрала я його з телефону сусідки. а він коли зрозумів. хто із ним балакає, як почав своє невдоволення висловлювати.
Виявляється, я йому погану картоплю дала, всю гнилу.
— Ніколи не думав, що брат у тебе таке заслужив. Я віз її двісті кілометрів, на сьомий поверх підняв, а там вся гнила і половинки. От так ти брата любиш? Знаєш, Олю, не дзвони мені більше, немає в тебе брата.
Я так і сіла. Нічого втямити не могла, бо своїми руками відбирала йому серед усієї найкращу. пішла в погріб, бач, а там мішок, що я йому наготувала стоїть на своєму місті із лівої сторони. Зате, немає мішка зі свинячою картоплею одного. Видно брат уже виходив із погреба, коли мішок брав, а ж казала що зліва, як зайти у нього.
Думала бігти писати виправдовуватись, аж тут донька на поріг. Як почула у чім справа, то не сміялась, як я а давай мене виховувати:
— Чи ти мамо, геть зір утратила, а з ним і відчуття реальності? Ти роками забезпечуєш родину дядька. Годиш їм, і м’яско і сало і курочку і гусочку. А він тобі хоч чимось допоміг? То у нього спина, то нога, то голова. Все не здорове до роби, а от як до їжі чи риболовлі, то він перший. А тут ціла сцена через картоплю яку він не садив і не копав? А може досить уже? Бачиш, яка тобі подяка за твій труд? Невже себе не шкода, мамо?
Місця собі я ніяк знайти не можу уже який день. Не вистачає мені рідної людини, не маю із ким поговорити. Образи на брата немаю, швидше жаль, що так сталось. Який раз думаю йому написати, вибачитись, помиритись, але у вухах і досі слова доньки.
Так, права вона, в усьому права, тепер я це добре бачу. Але ж він мій брат, хаб через картоплю оту свинячу я повинна з ним зв’язок втрачати.
Все життя ми із ним так прожили, хіба на схилі літ він, чи я змінимось?
То що ж мені робити? Телефонувати до брата, просити вибачення?
Чи все ж не варто?
06,09,2023
Головна картинка ілюстративна.
