fbpx
Історії з життя
— Буде вам дитинка, доню. Їдьте у те село де на камені три сліди. Багато я див чула про те святе місце. Можливо і вам допоможе. – Леся вдячно згадувала слова незнайомки міцно обіймаючи своїх двійнят 

— Буде вам дитинка, доню. Їдьте у те село де на камені три сліди. Багато я див чула про те святе місце. Можливо і вам допоможе. – Леся вдячно згадувала слова незнайомки міцно обіймаючи своїх двійнят  Життєві історії Ольги Чорної

Дари від Творця Леся часто заходила в магазини дитячого одягу. Спостерігала, як щасливі матусі купують своїм донечкам-синочкам крихітні одяганки, малесенькі капчики, мініатюрні шкарпетки, іграшки. А коли виходила, ховала очі за темними окулярами, аби ніхто не бачив сліз…

Читайте також: – То я тобі так скажу, хоча то грiх, звичайно… Господи прости, – бабуся поспіхом перехрестилася. – Скоч трохи в гречку. Якщо Микола не може тобі дитину подарувати, хай прийме від іншого і ростить, як своє

Майже дев’ять років прожили Леся з Тарасом, а дітей нема. Зверталися до спеціалістів. І до знахарів їздила молода жінка. Та лелеки поспішали до інших родин…

– Пильнуй, Лесю, свого чоловіка, – сказала колишня одногрупниця, яка працює разом з Тарасом. – Біля нього Віка увивається. Нахабне дівчисько. Не встигло й місяця попрацювати, а вже чужим чоловікам надію дає.

– Гарна?

– Ноги від вух.

…Тарас був чудовим чоловіком. Але останнім часом щось змінилося… Став мовчазни. На запитання дружини, що трапилося, відповідав: усе гаразд.

І ось Тамара розповіла про якесь дівчисько…

Леся не уявляла, що Тарас може піти з її життя. Вони закохалися, коли були студентами-першокурсниками. Він називає її: моя дівчинка. Хоча… вона й не помітила, що останнім часом чоловік до неї так не звертається. Від нього почало віяти прохолодою…

– Знайома розповіла про жінку з Карпат, яка допомагає таким, як… ми. Може, поїдемо? – запитала Леся в чоловіка.

– Не вірю я в це. Хочеш – їдь сама.

– Тарасе…

Не дослухав, пішов у іншу кімнату. А наступного дня уперше повернувся додому пізно, із запахом чужих парфумів. Леся одразу подумала про Віку.

Тарас очікував бурі. Він хотів цього. Так було б легше сказати дружині, що він втомився від очікування, змирився, що у них не буде малюка. Зачинити за собою голосно дверимі, аби ще трішки поніжитися в обіймах юної красуні. А потім… повернувся б додому. Та Леся мовчала…

У неділю збиралася до старого, доброго міста, де минули студентські роки. Це місто було відрадою для її душі. Воно вміло вислуховувати думки. Водило вузькими вуличками, аби вона розгубила свої смутки. Відкривало двері древніх намолених храмів…

Находившись, присіла на лавку, аби послухати молоденького скрипаля. Веселі й сумні мелодії торкалися людських душ. Скрипочка промовляла до кожного, хто зупинявся біля хлопчини.

– Гарно грає, – почула поруч себе.

Кивнула у відповідь.

– Але ваша душа не чує.

Леся з цікавістю глянула на свою співрозмовницю. Незнайомка середніх років приємно усміхалася. Чомусь захотілося відкрити перед нею книгу свого життя…

– А тепер послухайте мене, – жінка торкнулася Лесиної руки. І від цього дотику стало враз так спокійно.

– Якщо не допомагають спеціалісти потрібно звертатися до природи. Бо природа – це Творець. Маленька рослинка має чудодійну силу від недуг. Краплина води – дарує життя. Природа – це віра, земна молитва…

Незнайомка розповіла про село на Черкащині. Коржовий Кут. Місцину, яка зцілює. Там є камені, на яких – три сліди. Кажуть, їм п’ять мільйонів років. Один слід – Богородиці, другий – Миколи Чудотворця, а третій – маленької дитини, яка, можливо, з Божою Матінкою була.

Ці таємничі сліди приносять удачу та зцілення. Треба стати на сліди босими ногами і звернутися до Небесного Отця з найсокровеннішим. Він почує…

– Їдьте туди разом з чоловіком, – радила жінка.

Леся слухала розповідь, наче добру казку. І незчулася, як незнайомки не стало. Хотіла подякувати. Але її ніде не було…

Пригадала бабусині слова: Господь звертається до нас чиїмись устами. Може, це той самий випадок…

Вона довго просила чоловіка, аби згодився на поїздку.

– Це востаннє, – пообіцяла. – Якщо виявиться намарно… я відпущу тебе. Зможеш знайти жінку, з якою будеш щасливий. А, може, вже пригледів.

Урешті Тарас погодився.

…Вони приїхали у Коржовий Кут вранці. Ось і долина, про яку розповідала жінка. Уся в квітах. Наче її засіяли ангели. Сонце спивало роси з кожної рослинки, обціловуючи її благодійним теплом. Леся не бачила стільки різнотрав’я… Ще трішки сонні бджілки неквапом смакували прохолодні після ночі меди.

До каменів ведуть сходи. Доволі круті. Їх поволі долають люди літнього віку, батьки з маленькими дітьми…

Леся ступила на першу сходинку, другу… Тарас узяв її під руку, аби підтримати. Усміхнувся. Вона усміхнулася у відповідь. Стало легко й щасливо.

Ось і сліди. Роззулася. Торкнулася босими ногами каменю. Душа творила молитву. Нічого не просила у Небес, лише дитинку…

…- У вас буде двійня, – сказала здивована жінка, яка знала Лесю роками. – Давно не навідувались. За кордоном допомогу знайшли?

Читайте також: — Жінки наперекір усьому дітей у світ проводять. А ти не змогла, – сухо сказав Артем, – Ну і що, що я просив оте зробити, у тебе теж голова на плечах є. Що ж ти за людина після цього, що за жінка.  Я одружуюсь на Тетяні, вона винoшує моє дитя

Подружжя очікувало хлопчика й дівчинку. Сина назвуть Святославом. А доньку – Даринкою. Бо ці діти – найцінніші дари Творця.