Я ще з дитячих років засвоїла, що дівчинка має бути нарядна і акуратна. Мама була переконана, що невисокий каблучок робить більше, ніж червоний диплом.
І я завжди була як не в сукенці, то в спідниці, завжди жіночна і на каблуках. Не розуміла моди на штани чи кросівки, а теперішній розтягнений і поторочений одяг – це поза моїм розумінням.
Трапилося в мене в житті й кохання, з’явилася на світ донечка, але я завжди була і підфарбована і гарно одягнена. Чоловіка свого я любила і нічого більше не помічала.
Але раптом я наче прокинулася зі сну – ходить в одному і тому ж светрі, футболці, голосно сьорбає суп чи чай, ногами човгає, обідок за собою на опускає, шкарпетки під ліжком складує.
Як я могла його сподобати. Коли він мені геть не підходить? Так я думала, коли бачила на роботі чоловіків в костюмах, білі сорочки і краватки, взуття аж блищить, а у нього кросівки, які він підшив!
«Ось з кимось таким і мала бути моя доля», – думала я далі.
Вони як на роботі охайні, то й вдома такі самі. А далі наш заступник директора Ігор Васильович почав виявляти мені знаки уваги, а мені аж в голові крутилося, бо від нього пахло гарними парфумами, а не пельменями.
Я старалася не подавати виду перед Вадимом, але я аж підскакувала, коли він робив не те і не так. і в один вечір я наважилася від нього піти, тим більше, що він вкотре мене спровокував.
Я подзвонила Ігорю Васильовичу і він сказав, що я можу прийти до нього, він сам.
І я поїхала. Чоловік відкрив мені двері і я закліпала очима. Ні, я знала, що між нами має щось бути, думала, він запалить свічки, поставить на стіл щось солоденьке, ми будемо говорити, танцювати під музику…
А він мене зустрічає в махровому халаті і в домашніх тапочках. Ноги білі, волохаті.
Зайшла вже по інерції, бо була вражена від такого прийому.
– Присідай, жінка приїде через кілька днів, – каже він мені.
– Ти знаєш, я тут дещо забула, праску забула виключити, – сказала я і кинулася геть з квартири.
Та мій Вадим ноги має засмаглі, він дуже любить ходити в шортах, та й на пляж ми ходимо, він ще рибалить, то ноги інколи такі, як світлофор червоні.
Я йому їх потім натираю кремом і бурчу. А чого ж я бурчу, якщо ноги у нього рівні і міцні?
Прибігла додому і в ванну, так мені живіт скрутило з того всього.
Спала я на дивані, не могла такою зайти в нашу постіль, відчувала, що маю якось очиститися.
– Вадиме, ти казав, щоб ми в село до твоїх поїхали?
– Ти ж не хочеш в землі порпатися…
– Хочу, поїхали.
Я дивилася, як донька ловить рибку і аж підскакує від того, що в тата не зловилася, а в неї аж третя.
Полола зі свекрухою моркву і не переживала за руки, навіть боса ходила і не переживала за бруд на ногах. Головне, щоб його не було на душі чи не так?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
