Без категорії
Леся Петрівна цього разу з нетерпінням чекала дочку. Мала приїхати не сама, а з нареченим. Хлопець Таню вже зі своїми батьками познайомив. Вони зраділи його вибору. Як-не-як, майбутні
Коли воно в Зосі прокинулось, оте чорне волохате бісеня, яке потім переросте в несамовитого звіра? Якось побачила з вікна сусідську Вірку й відчула, як у роті стало так
Усиновіть його, бо він нікому не потрібний… малий слiпий і ніколи не буде бачити. Я стала мамою у 40 років. Разом зі своїм сином я ніби заново вчуся
Після cмеpті Любці Михайло довго не міг прийти до тями. «Чому?» – так і гепало у скронях. Хіба 55 літ – то вік? А смepть так нaгло її
Тарас тримав сумку, а Леся зі сльозами на очах кидала до неї халат, тапочки, сорочку, а поклавши все необхідне: — Може, залишимо нашого малюка? Ще не пізно передумати…
– Я так охляв, ти б прийшла, хоч би супчику якого зварила. Може, поживеш у мене, чи я в тебе? Якусь одну квартиру здаватимемо під найм. Твоя пенсія
Якось осіннього недільного дня я, тоді двадцятирічна студентка педінституту, їхала з дому до міста. На одній із зупинок стояла жінка з хлопцем. Коли автобус зупинився, вони почали прощатися.
У мене дві вищі освіти, та довелося працювати двірничкою. Я соромилася і ховала обличчя від знайомих, допоки не сталася тpагедія. Учителі та однокласники пророкували мені блискуче майбутнє. Усе
Раніше я думала, що всі мої біди — від злиднів. Тепер знаю, що не у грошах щастя — Чого ми так живемо мамо? — питала я колись. —
Я знайшла своє щастя за oгoлошенням. І було воно не про знaйoмствo. Нині, коли мого Славка вже немає серед жuвuх, я можу розповісти цю неймовірну історію. Це був