Історії з життя
Вечірню тишу прорізав різкий телефонний дзвінок. На стаціонарний телефон нам уже давно ніхто не телефонував: його витіснив мобільний. Ще більше я здивувалась, коли зрозуміла: дзвінок міжміський. А коли
— Нічого ти не розумієш, Любо, — тлумачила Аліна подрузі. — Твій Владислав бідний, аж синій. Що в нього вдома твориться? Ні кола ні двора… Батьки копійку до
Потрібен ваш рада, мої дорогі читачі. У нас хороша сім’я, мені 33, чоловікові 36, синочок 5 років. Свекруха – чудова жінка, у неї був ювілей в минулому році
Зовні вони були звичайним подружжям. Мешкали в будиночку, виховували дітей, працювали. Ніхто і ніколи не міг потрапити до їхнього маленького світу. Вони берегли його і ховали від усіх.
— Права була моя мама, коли перед весіллям попереджала: «Ніколи ти не зробиш з цієї гарної, але геть необтесаної дівчини інтелігентної жінки. Свині корова і поле, ото її.
Пригорща малини. Вона завжди телефонувала йому, коди він повертався додому з роботи. Мусила конче знати, на якому відтинку дороги зараз перебуває. Коли автівка наближалася до помешкання, вибігала надвір
– Ніс до носа з нею зіткнулися на вулиці, уявляєш! – розповідає про подругу сорокарічна Світлана. – Йде, очі витирає. Знаєш, Свєтко, каже, а я ж тобі дзвонити
«Покохати — то королеву» — це було точно сказано про Сашка, молодого студента столичного вишу, перед яким життя відкривало чудові перспективи. Вчитися він приїхав із невеличкого райцентру на
Соня ніколи за словом у кишеню не лізла. І навіть коли Борис її покликав заміж, ступаючи на рушничок щастя у ЗАГСі, на вушко йому прошепотіла: «Люблю до чортиків,
— Ти така дивна. Уперше за все життя зустріла справжнє кохання і не бачиш його. – сказав він сухо і попрямував у її ліжко. – Облиш оці казочки,