– Ніс до носа з нею зіткнулися на вулиці, уявляєш! – розповідає про подругу сорокарічна Світлана. – Йде, очі витирає. Знаєш, Свєтко, каже, а я ж тобі дзвонити хотіла. У тебе чоловік юристом у ріелторів працював Зможе мене проконсультувати? Ну чому працював, відповідаю, він і зараз там. Звичайно, допоможемо, чим зможемо, приходь в суботу. А що ж сталося? І вона мені розповіла – хочу, мовляв, повернути матері подаровану квартиру і повністю припинити з нею спілкування.
Життю у подруги Світлани, Лідії – не позаздриш. Живе Ліда в орендованій квартирі, після розлучення практично сама виховує двох дітей-підлітків, багато працює – з дев’ятої до п’ятої на основній роботі, а вечорами і на вихідних сидить над перекладами, щоб заробити зайву копійку. Гроші їй дуже потрібні. Адже, крім дітей, оренди та себе коханої, їй доводиться ще тягнути маму-пенсіонерку.
Ліда повністю платить комуналку за мамину квартиру, купує продукти і ліки, крім того, оплачує візити помічниці по господарству, яка прибирає квартиру, допомагає готувати їжу, може в магазин піти або в аптеку і виконати інші дрібні доручення.
При цьому мама вічно Лідою незадоволена. Характер у неї і раніше був не з медом, а тепер і зовсім зіпсувався. Мамі лише трохи за сімдесят, але поводиться вона так, ніби має всі дев’яносто: скиглить, прибідняється, скаржиться всім на дочку, яка «покинула матір і не допомагає», вимагає від Ліди, щоб та особисто два рази в день приїжджала до матусі , а не спихали свої обов’язки «на прислугу».
– За дві години може тричі зателефонувати! – розповідає Світлана. – Причому, буде набирати раз по раз, поки не візьмеш трубку. У Ліди по двадцять пропущених від неї… Ліда на роботі, у них наради бувають, та й взагалі, постійні дзвінки в особистих справах заборонені. Ліда каже, я дітям зайвий раз не телефоную, але матері не поясниш! Їй терміново потрібно розповісти, як вона сходила на пошту і кого зустріла.
Сама Ліда приїжджає до матері не частіше, ніж раз на тиждень, ненадовго, з сумками продуктів. І в двох випадках з трьох цей візит закінчується слізьми. Перебувати з матір’ю більше півгодини в одному приміщенні доросла дочка категорично не може.
– Їй після розлучення всі говорили в один голос – повертайся до матері! – розповідає Світлана. – Яка б вона не була, прийме з онуками, допоможе! Ага!
– Що, не прийняла?
– Прийняла! Тільки Лідка від неї втекла через тиждень, ще швидше, ніж від чоловіка.. Орендувала на останні гроші кімнатку якусь, і тільки там зітхнула з полегшенням.
Втім, рік тому в стосунках матері і дочки намітився якийсь просвіток. На подив усіх, і в першу чергу Ліди, жінка оформила дарчу на свою квартиру – на дочку. Що вже її до цього спонукало, неясно. Особливої радості від подарунка Ліда не зазнала. Жити в квартирі з матір’ю вона не зможе все одно.
– Ну, знаєш, як мінімум, не піде квартира на сторону! – вмовляла подругу Світу. – Так все правильніше якось. Спокійніше!
– Так вона і так нікуди б не ділася! – зітхала Ліда. – Спадкоємців, крім мене, у матері немає.
Проте, подарунок Ліда прийняла і оформила квартиру у власність. Треба сказати, той просвіт у їх стосунках швидко скінчився, і все повернулося на круги свої. Тепер мати не пропускає нагоди дорікнути дочці ще і квартирою.
– А на днях мати приголомшила Лідку – я, каже, ходила до юриста, дізнавалася, як мені бути, якщо дочка мене кинула, не приходить і не хоче допомагати. І цей юрист порадив їй віддати квартиру і піти в будинок для людей похилого віку, раз, мовляв, дочка така-сяка. І ось мати на неї насіла! Віддавай мені квартиру назад. Ти ж мене підманула, я не в собі була, коли тобі своє єдине житло дарувала. Я в суд на тебе подам!
І Ліда, доведена заскоками до ручки, вирішила – все, вистачить! Віддам квартиру і заблокую телефон. Хай продає, здає, розмінює, йде в будинок для людей похилого віку, це її справа. Ліда зробить так, що ні чути, не бачити її більше не буде. Змінить номер телефону, і все.
Скільки вже можна дозволяти подібне?
– Я їй кажу – ти з глузду з’їхала! Навіщо квартиру віддавати! Сама ти собі нерухомість в житті не купиш … Який будинок престарілих, ти що! Хай подає в суд, хай скаже, що ти їй не допомагаєш! За квартиру платиш зі своєї картки, її лікар тебе знає, домробітниця знає… Все можна довести!
Але Лідія стоїть на своєму – вона кине матері дарчу і грюкне дверима. І навіть не обернеться. І хай вона там, як хоче …
Як вважаєте, дочка повинна повернути квартиру? Чи нерозумно йти ось так на поводу у літньої людини? Позбавляти себе і дітей єдиного житла, хай не зараз, то хоча б в майбутньому? Що думаєте?
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
